Кадр з фільму “Земля блакитна, ніби апельсин”
П’ятниця завжди має особливий смак, адже попереду два вихідних — час, коли можна дозволити собі трохи більше спокою та натхнення. Завтра стане прохолодніше, ніж сьогодні, тож вечір із фільмом, пледом і чашкою запашного чаю чи какао звучить як ідеальний план.
Довгий час українське кіно асоціювалося з недолугими мелодрамами чи комедіями без жартів. Але за останнє десятиліття з’явилося нове покоління режисерів і режисерок, які вписали Україну у світову кіномапу. Вони експериментували з формою, розповідали складні історії і довели, що українське кіно здатне конкурувати на міжнародних фестивалях.
Напередодні Дня українського кіно 27 експертів — члени Спілки кінокритиків України та куратори Київського Тижня Критики — обрали десятку найкращих дебютних робіт 2014–2024 років. І ми ділимося з вами цим списком, бо варто підтримувати своє.
«Плем’я» (2014)
Режисер: Мирослав Слабошпицький
Цей бездіалоговий фільм став подією світового масштабу ще у 2014 році. Сюжет розгортається в школі-інтернаті для глухонімих дітей, де молодий хлопець намагається знайти своє місце в жорстокому світі, позбавленому звичних слів. Вражає не лише відсутність діалогів — це виклик глядачу та демонстрація того, як емоції, тілесна експресія та образна мова здатні розповісти потужну історію. «Плем’я» отримало «Тиждень критики» Каннського фестивалю, відкривши нову еру для українського кіно на міжнародній арені.
«20 днів у Маріуполі» (2023)
Режисер: Мстислав Чернов
Документальний щоденник, що фіксує облогу Маріуполя під час війни. Стрічка поєднує особисті історії мешканців із хаотичною реальністю війни. Чернов показує не лише страждання та втрати, але й неймовірну витримку людей, які намагаються зберегти гідність і людяність у нелюдських умовах. Фільм отримав глядацьку нагороду на Sundance і проклав шлях до «Оскара», ставши знаковою роботою сучасного українського документалістського кіно.
«Памфір» (2022)
Режисер: Дмитро Сухолиткий-Собчук
Драма про чоловіка, який після тривалої відсутності повертається в село, намагаючись відновити зв’язок із родиною та жити чесно. Але обставини змушують його зробити останнє «темне» діло. Фільм вирізняється глибоким психологізмом персонажів, чітким режисерським баченням і візуальною стилістикою, що поєднує сучасне українське село з символічним, майже міфологічним простором. «Памфір» отримав визнання критиків у Великій Британії і став першим українським ігровим фільмом у дистрибуції Criterion Collection.
«Мої думки тихі» (2019)
Режисер: Антоніо Лукіч
Комедія-драма про звукорежисера, який намагається записати голоси тварин для програми англійською, і водночас встановити справжній контакт із матір’ю. Фільм поєднує тонкий гумор, теплі сімейні сцени та несподівані повороти сюжету. Стрічка отримала нагороди на Одеському кінофестивалі та премії «Кіноколо», а головне — довела, що українська комедія може бути розумною, чесною та емоційно близькою глядачу.
«Ля Палісіада» (2023)
Режисер: Філіп Сотніченко
Пострадянський нуар, у якому головний герой занурюється у темне минуле своєї родини та історії країни. Сотніченко працює з архівними матеріалами, поєднує реальні та вигадані події, створюючи напружену атмосферу та запрошуючи глядача до роздумів про пам’ять і ідентичність. Фільм мав світову прем’єру на кінофестивалі в Роттердамі та отримав високу оцінку критиків.
«Земля блакитна, ніби апельсин» (2020)
Режисерка: Ірина Цілик
Документальна історія родини на Донбасі поруч із лінією фронту. Фільм показує повсякденне життя, мрії та страхи людей, що намагаються зберегти нормальність у війні. Через приватні моменти та сімейні діалоги Цілик створює глибоке відчуття реальності і водночас художньо переосмислює війну та її наслідки. Стрічка отримала нагороду за найкращу режисуру на Sundance.
«Додому» (2019)
Режисер: Наріман Алієв
Сюжет розгортається навколо кримськотатарської родини, яка перевозить тіло загиблого сина з моргу в Крим, щоб поховати його вдома. Це роуд-муві, що поєднує особисту трагедію з соціально-політичними контекстами. Алієв майстерно показує внутрішню боротьбу персонажів і красу кримських ландшафтів, створюючи потужну емоційну історію.
«Стоп-Земля» (2021)
Режисерка: Катерина Горностай
Драма про підлітків і перше кохання, що поєднує психологізм і реалістичність шкільного життя. Горностай змогла створити щирий портрет сучасної молоді, показавши її проблеми і радощі без перебільшень та штампів. Фільм отримав «Кришталевий ведмідь» у секції Generation 14plus Берлінського кінофестивалю.
«Припутні» (2017)
Режисер: Аркадій Непиталюк
Комедійна драма про життя українського села, побутові клопоти та взаємодію персонажів, що водночас смішні і сумні. Фільм відзначився глибоким гумором, живими діалогами та точним відтворенням сільської реальності. «Припутні» отримали найбільшу кількість номінацій на премії «Золота дзиґа» 2018 року.
«Фрагменти льоду» (2024)
Режисерка: Марія Стоянова
Стрічка працює з архівними матеріалами та власними спогадами, досліджуючи питання ідентичності та пам’яті. Фільм поєднує документалістику з художнім переосмисленням історії, створюючи інтимну та водночас універсальну історію, що резонує з глядачем.
Українське кіно розвивається, і навіть отримує перемоги у солідних міжнародних преміях та фестивалях. У кожній із цих стрічок можна знайти щось близьке для себе — бо фільм, знятий українцями в Україні про Україну, імовірно, буде більш зрозумілим і рідним, ніж будь-який італійський чи французький трилер.
Тож обирайте, що подивитися, вмощуйтеся зручніше, насолоджуйтеся переглядом — і діліться своїми враженнями в коментарях.
Юлія Шепілова
