Фото: www.freepik.com
До Дня соціальних мереж, який світ відзначає 30 червня, я влаштувала собі цифровий детокс. Добровільно. Без примусу. І ось що з цього вийшло.
29 червня, 08:07.
Вихідний. Сонце світить, будильник мовчить. Я прокинулась сама, без ролика на TikTok, без перевірки лайків в Instagram, без цього класичного: «гортну стрічку, поки готую каву». І тут до мене доходить — сьогодні я відмовляюсь від соцмереж на добу.
Ідея прийшла спонтанно. Ну добре, майже спонтанно. Просто почула по радіо, що завтра День соцмереж — і подумала: а як це — прожити день без “залипання”?
Ранковий етап — психологічна ломка легкого ступеня. Долоня тягнеться до телефону автоматично. Здається, я могла б поставити лайк, не розблоковуючи екран.
09:12.
Поки я боролася зі спокусами, мозок почав панікувати: «А що ти взагалі робитимеш без соцмереж у вихідний?» Зробила глибокий вдих, згадала про родину й повідомила всім: «Збираємось, їдемо на пікнік!»
На щастя, у пам’яті спливла гарна локація — біля 5-ї лікарні в Кам’янському, де кафе облаштувало майданчик для відпочинку з прекрасним виглядом на Дніпро. Столики, парасольки, мангали, батут для дітей — Instagram-локація без потреби її постити.
10:34.
М’ясо, вугілля, овочі, соус — закупили все як на останній день літа. Всі задоволені а, я — намагаюся не знімати все у сторіс.
12:15.
Природа, вітер, запах шашлику… І тут стає ясно: я вперше за довгий час не відволікаюсь кожні 5 хвилин. Я реально слухаю, що кажуть рідні, помічаю, як гарно блищить річка, як смачно пахне м’ясо (навіть коли підгорає).
Погода була трохи “британська” — прохолодно, вітерець. Але кафе видає пледи, і ми загорнулись, як у кокони. Такий затишок, що я навіть забула, що могла б зняти “атмосферну” сторіс.
15:00–18:00.
Ці години зникли десь між батутом, картоплею з багаття, кавою з термоса і прогулянкою по набережній. Це було настільки несподівано приємно, що я зрозуміла — мені не хочеться телефон взагалі брати в руки.
Фото з архіву Юлії Шепілової
19:45.
Повернулись додому. Усі зморені. А я стою на кухні, грію вечерю й відчуваю: телефон буквально випромінює сповіщення. Там точно вже нові меми, новини, «хтось щось прокоментував», «а в Instagram 20 нових історій».
Але я сказала: «Ні». Прогнала ці думки, ніби це той дратівливий спам, де “ви виграли мільйон”. Натомість — повечеряла, попрасувала, приготувалась до робочого тижня. Хата — чиста, мозок — не перевантажений.
22:30.
Зазвичай я ще пів години скролю стрічку. Цього разу — просто встановила будильник і лягла. І, о диво — заснула миттєво. Без думок «а що пропустила». Без «хоч одним оком гляну».
30 червня. Ранок.
Я розблокувала телефон, а там — 102 сповіщення в Telegram, 5 непрочитаних на Viber, 9 повідомлень в Instagram і купа “встигніть не пропустити!”. Але знаєте що? Нічого критичного там не було.
Усе добре. Світ не знищено. Нові меми — це переробка старих. А stories друзів — ну, просто stories.
Ми не усвідомлюємо, як часто живемо не в реальному світі, а в цифровій вітрині чужих життів. Іноді досить просто вийти з неї — не назавжди, а хоча б на день. І раптом стане легше дихати, краще спати і смачніше їсти.
Соцмережі — це круто. Але жити варто тут і зараз. Не через фільтри, а через пледи, дим з мангалу і обійми рідних.
З Днем соціальних мереж! Бережіть себе і свій час.
Юлія Шепілова
