— Сина мого, Льошку, пам’ятаєш? – старий товариш м’явся й мимрив щось нерозбірливе.
— Ти при своєму розумі? Як я його можу не пам’ятати, якщо він у мене на очах виріс, я ж його сам рибалці з дитинства вчив. Кажи толком, не ходи колами.
— Ну, він з армії нещодавно повернувся…
— Драстє, ти що забув, як ми цю подію відзначали? Два дні потім похмелялися. Ближче до тіла.
— З дівчиною він познайомився. Закохався, схоже.
— Ну, добре. Радію. Пора. А від мене що треба?
— Розумієш, він на неї враження справити хоче. На риболовлю разом з’їздити. Хотів у тебе човен твій попросити, але боїться, що відмовиш. Знає, як ти до нього ревниво ставишся.
— Човен? Мабуть, не дарма боїться. Скажи, щоб сам до мене зайшов, я з ним поговорю.
Увечері в двері невпевнено подряпався жених.
— Дядьку Валентине, батя сказав зайти. Я це… щодо човна.
— Та знаю. Ти покататися хочеш?
— Та ні, я на рибалку, з ночівлею, – видавив із себе почервонілий Льошка.
— Ти не соромся, дорослий уже. Кажи по-чоловічому, як є. У тебе з нею вже було?
— Ой, що ви, ні, звісно! Все якось не виходить. Наче подобаюся їй, а наче й ні. Навіть не цілувалися ще. Боюсь підступитися. Вона такааа, – мрійливо закотив очі.
— Такааа, кажеш! – хитро посміхнувся я. – А чого ти її саме на риболовлю надумав повезти, та ще й з ночівлею?
— Як чого. Снасті розставимо, повечеряємо. Вина трохи вип’ємо. Вночі в човні на дно ляжемо. Під одну куфайку. Глядиш, щось та й вийде. З човна ж не втече, кругом вода.
— Ну-та, ну-та… Слухай, Льош, розкажу я тобі одну історію. Шкода, що свого часу мені ніхто такого не розповів.
І повідав я йому про свій досвід у подібній ситуації. Діло було після моєї армії. Пригода у мене от така ж ніякова трапилась. Дівчина такааа… словами не передати. Повітряна вся, інтелігентна. І так мені її хотілося, у всіх сенсах – і любити, і володіти, і боготворити. Жах як хотілося. А досвіду ж не було ніякого, зелений зовсім. І так, і сяк колами ходив, ніяк на активні дії наважитися не міг. Ну і нічого кращого не вигадав, як узяти човна з мотором у рідного дядька та запросити об’єкт жадання на нічну риболовлю. На куфайку теж великі надії покладав. Крім вина ще кавун здоровенний прихопив із собою. Дурень.
Вона книжку розумну з собою взяла і купу незвичних для риболовлі жіночих причиндалів, типу парасольки від сонця і крему від засмаги. Суконце на ній напівпрозоре, чоловічі фантазії розбурхало.
Поки тихим ходом йшли, красоти дніпровські розглядали – лице в неї сяяло. Дивилася на мене з захопленням, а я намагався виглядати брутальним мачо й підставляв свій профіль у вигідний ракурс сонця, що заходило. Загалом – пускав понти й намагався справити враження. Все йшло чудово, і я вже уявляв… Навіть от не знаю, як описати, що я там собі науявляв тоді!
Став на якорі, закинув снасті на сома, повісив дзвоники. Наловив запас бичків на живця. Розрізав кавуна. Перекусили. Все чин-чинарем. Проте якось на душі неспокійно, якась думка рвалася з підсвідомості назовні, але я від неї відмахувався.
Усвідомлення близької катастрофи прийшло за пару годин, коли кавун почав давати свій сечогінний ефект. Я чітко зрозумів, що ніяк, під загрозою розстрілу не зможу звично, як це на риболовлі прийнято, стати колінами на борт, дістати свій чоловічий інструмент зі штанів, справити потребу і, після традиційного струшування крапель, сховати його назад. А якщо ще й по-великому захочеться? Повний кошмар, триндець і жах!
Дівчина, до речі, теж почала проявляти певне занепокоєння.
Коли наші обличчя остаточно посиніли від терпіння – я наважився. Висипав закриху з відерця на містки та демонстративно поставив його в центрі човна. Сам же роздягнувся до плавок і сказав, що хочу скупатися. Пірнув, відплив від човна метрів на 30. На обличчі відбилося блаженство. І тут, коли зібрався повертатися на борт, на греблі включили скажений плин. Видно, готувалися до шлюзування чотирипалубника, чорт би його побрав! Шансів повернутися до човна не було, навіть якби я раптом виявився чемпіоном світу з плавання.
Щоб не потонути остаточно – довелося сплавитися метрів триста течією до найближчого острова, аби потім зайти його берегом вище за течією та повернутися до покинутої, напевно наляканої подруги, вже з іншого боку.
Хоча, наляком це назвати складно – з нею сталася справжня істерика. Металася по човну кажаном, розмахувала в темряві своєю парасолькою та вила на всю округу. Якби не вила, може, почула б, що я намагався її заспокоїти й сказати, що живий-здоровий, не потонув, скоро повернуся.
Коли вже майже підплив до човна, сталося непоправне – дівчина знайшла мого ножа й обрізала якорні линви. Ну, ясна річ, вирішила мене шукати, а якорі їй не під силу витягнути, надто вже потужні. Човна швидко понесло течією, мені вдруге довелося діставатися до рятівного острова і до ранку годувати там своєю юною кров’ю комарів.
Закінчилося все відносно благополучно. Мене, розпухлого від укусів, підібрали рибалки, її, захриплу вщент від виття, притягнув на буксирі на причал разом із човном рибінспектор.
Більше ми не зустрічалися. Настільки міцно стало між нами те відро й спогади про нього.
— Ви цю історію спеціально вигадали? Щоб човна мені не давати?
— Дурний ти, Льошка. На, тримай, – сказав я й простягнув йому ключі.
— Це що?
— Це ключі від моєї машини, гаража і, можливо, твоєї удачі. Мангал у правому кутку, на полиці намет, ну ти знаєш де. Документи під козирком, бензину в баку на 200 км, зчеплення бере високо, слідкуй за температурою. Звези її краще в ліс, там і порибалити можна, якщо захочеться. Туалет, усяко зручніше під кущиком буде!
— Справді? Невже довіряєте?
— Ну, а чого ж не довіряти. Хлопець ти відповідальний, в армії водієм служив. Та я ж тебе й їздити навчив. Довіряю. Удачі! – і випхав остовпілого пацана в під’їзд. – Так, машина мені через три дні потрібна буде. Тільки вина не пий, перед тим як за кермо сідати.
Років вже десять минуло. Хороший Льоха хлопець. І сім’я в нього чудова. Дружина розумниця-красуня. Дітлахів двоє. Все правильно в них тоді склалося. Шкода тільки, що мені у мої часи ніхто такої історії не розповів. Дівчина моя, вона такааа була…
Валентин Корж для КамPress
Використані ілюстрації:
«Дівчина в човні», Карл Альберт Бюр
«Панянка в човні», Джеймс Тіссо
«Дівчина в човні», Ісланов Арстанбек
«Дівчата в човні», Клод Моне
«Дівчата, що пливуть у човні по річці Епт», Клод Моне
«Дівчина на човні», Гусєв Володимир
«Жінка в човні», П’єр Огюст Ренуар
