Мабуть, це перший такий випадок на всьому Лівобережжі Камʼянського В ці дні в спільному дворі між будинками 2В, 4, 6 та 8 на бульварі Героїв з’явилася секційна огорожа: кілька стовпів, сітчасті панелі, ворота. Фактично закривається весь двір між чотирма будинками. Таксисти губляться, кур’єри вагаються, а діти, затиснуті новими ґратами, з цікавістю визирають назовні.
Журналісти KamPress відкрили публічну кадастрову карту й не знайшли там жодної сформованої земельної ділянки під цією прибудинковою територією. Можливо, відомості в кадастрі не оновлені. Але, якщо ж ділянка не оформлена, то огорожа, встановлена на прибудинковій території, фактично прирівнюється до самозахоплення земельної ділянки.
Схематичне зображення місця встановлення огорожі на кадастровій мапі
Редакція встановила, що у будинках 6 та 8 створено ОСББ “Лідер-2019”. Ми надіслали запит до голови ОСББ «Лідер-2019» Лесі Солоненко: чи сформована земельна ділянка на прибудинковій території та чи отримувався в компетентних органах дозвіл на встановлення огорожі? Після отримання відповіді ми повідомимо читачів.
Представники комунального підприємства Камʼянської міської ради “Благоустрій”, з яким ми спілкувалися, пояснюють, що будь-які стаціонарні конструкції на комунальній території потребують письмового погодження, передусім через безпеку руху і доступ спецтехніки. Пожежна машина, «швидка» чи сміттєвоз мусять проїхати до кожного під’їзду без перешкод. Очевидно, що такі огорожі впливають на організацію дорожнього руху, змінюють схему благоустрою, можуть перешкоджати проїзду спецтехніки. Чи враховано це при монтажі воріт – питання відкрите.
Однак, ця історія виходить далеко за межі одного двору. За останні двадцять років наші двори повільно перетворювалися на невеличкі фортеці. Спершу з’явилися броньовані двері у квартирах, згодом – кодові замки на під’їздах, тепер – паркани, що перекроюють цілі квартали. Так ми відповідаємо на страх перед «чужими» – автівками без місця для стоянки, підозрілими перехожими, шумними компаніями. Усередині огорожі люди відчувають себе захищеними, та разом із цим замикають доступ тим, хто роками користувався спільним простором без жодних конфліктів.
Запитання, які чути у дворі щодня, прості й приземлені. Як тепер мусить потрапляти кур’єр «Нової пошти» або сервіс із питною водою? Де залишати посилки, якщо адресатів немає вдома? Чи встигне «швидка» серед ночі знайти чергового охоронця з пультом? Чи зможуть батьки з сусідніх будинків водити дітей на гойдалки, які раптом опинилися за ґратами? І зрештою, що буде, коли решта багатоповерхівок на Лівобережжі вирішить наслідувати приклад – кожен двір поставить ворота в арці, а в’їзди перетворяться на приватні контрольно-пропускні пункти?
Поки мешканці дискутують, сам паркан стоїть ніби на випробувальному терміні. Якщо згодом з’ясується, що документів справді немає, місто може вимагати його прибрати. Якщо ж ділянку оформлять і всі служби підтвердять безпечність, брама, ймовірно, залишиться. Коли-небудь ми дізнаємося, який із цих сценаріїв переможе, але вже сьогодні очевидно: нова огорожа стала лакмусовим папірцем нашої довіри одне до одного. І відповідь на запитання «чиї тут ворота?» виявилася не менш гострою, аніж сама металева конструкція.
Руслан Пономаренко
