Ілюстрація: freepik
Коли українські медіа публікують результати соціологічних опитувань — наприклад, рейтинги довіри до політиків чи партій — у коментарях зазвичай вибухає хвиля скепсису. «Хто ці люди?», «У мене ніхто не питав!», «Це все замовлення!» — такі фрази можна побачити під будь-яким постом на сторінках великих ЗМІ. Під свіжою публікацією рейтингу довіри до президента України на сторінці ТСН у Фейсбук, наприклад, вже понад 1000 коментарів, більшість з яких ставлять під сумнів саму можливість репрезентативного опитування.
Але як насправді відбуваються ці дослідження? Ми поспілкувалися з Катериною, мешканкою Кам’янського, яка кілька років працювала інтерв’юєркою в Київському міжнародному інституті соціології (КМІС) — одній із провідних соціологічних компаній країни. Вона погодилася розповісти, як виглядає опитування «зсередини».
«Я працювала на телефонних проєктах, — каже Катерина. — Ми отримували завдання — наприклад, опитати 500 або 10 тисяч людей, залежно від теми та замовника. Система автоматично набирає номер із бази телефонних номерів, сформованої для репрезентативного вибіркового дослідження, а ми ставимо запитання і паралельно вносимо відповіді в анкету на спеціальному порталі. Відхилятися від формулювань, підштовхувати людину до певної відповіді або заповнювати анкету самостійно категорично заборонено. Якщо модератор виявить порушення, така анкета просто не буде зарахована, і інтерв’юєр не отримає за неї оплату».
За її словами, технічно процес чітко структурований, але людський фактор — найскладніший. «Більшість людей просто не беруть слухавку. Дехто кидає трубку одразу, як чує, що це опитування. Інші називають тебе шахраєм або починають просити гроші, — сміється Катерина. — А буває, просто кричать, що ти “погана”, щоб їм більше ніколи не телефонували, хоча ти лише запитала ім’я».
Вона додає, що опитування проводяться по всій Україні — від заходу до сходу. «Система автоматично обирає респондентів з усіх регіонів. Це не якісь “свої люди”, а випадкові номери», — пояснює вона.
Катерина пригадує, що деякі люди відмовлялися відповідати, бо «нічого не змінилося після минулого опитування». Вона сміється: «Таке враження, що люди думають, ніби соціологи ухвалюють закони. Це як вважати, що журналісти садять корупціонерів за грати чи будують дороги».
Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) — одна з найстаріших і найавторитетніших дослідницьких установ в Україні. Організацію заснували ще у 1990 році як дослідницький центр Соціологічної асоціації України, а з 1992 року вона працює як приватна компанія у співпраці з Національним університетом «Києво-Могилянська академія».
КМІС став піонером соціологічних стандартів в Україні: саме тут уперше провели тренінг інтерв’юєрів, перші особисті (face-to-face) інтерв’ю, фокус-групи та розробили українське програмне забезпечення для статистичного аналізу даних.
Сьогодні компанія має польову мережу з 26 команд інтерв’юєрів — загалом близько 500 осіб по всій країні. До команди входять і телефонні оператори (CATI), і польові інтерв’юєри, і модератори фокус-груп. Така структура дозволяє проводити репрезентативні дослідження не лише на національному рівні, а й у межах окремих регіонів.
«Наша стандартна вибірка є репрезентативною для дорослого населення України та охоплює всі області, — зазначається на сайті КМІС. — Ми здійснюємо стратифікацію за регіоном, типом і розміром населеного пункту, а відбір респондентів проводимо випадковим або систематичним методом».
Для контролю якості КМІС застосовує багатоступеневу систему перевірки: навчання інтерв’юєрів, нагляд за збором даних, повторні дзвінки до опитаних та логічну перевірку анкет. Усі інтерв’юери володіють українською та російською мовами й проводять опитування тією, яку обере респондент.
Серед клієнтів КМІС — ООН, Світовий банк, USAID, Міністерство освіти і науки України, Міністерство охорони здоров’я, Київстар, Nestlé, McDonald’s, а також медіа — BBC, Радіо Свобода, Deutsche Welle, газета «Дзеркало тижня», телеканали ICTV та «Інтер».
Інститут проводить від 100 до 150 проєктів щороку, серед яких соціально-економічні, політичні, маркетингові та медичні дослідження. Частину з них — на замовлення приватних компаній або міжнародних організацій, інші — власні наукові ініціативи.
Робота інтерв’юєра — невидима частина процесу, але без неї неможливо створити точну картину суспільних настроїв. «У коментарях люди часто активно висловлюють думку, — каже Катерина. — А коли телефонуєш, щоб їхня думка стала частиною реального дослідження — тебе просто ігнорують».
Саме від участі громадян залежить, наскільки точними будуть результати. Адже соціологічні опитування — не “ворожіння на рейтингах”, а науковий метод збору інформації, який спирається на репрезентативність, вибірку та стандартизовану методологію.
Юлія Шепілова
