Продовжуємо проводжати рік. Цього разу згадаємо: якою була весна 2025-го?
Сезон почався строго за календарем — рівно 1 березня різко потеплішало. Сніг зійшов миттєво, але в окремих закритих водоймах ще днів із десять трималася пухка крига.
У мене трапилася кумедна ситуація. Привіз дівчину 8 березня на берег Орілі, в районі розширення біля Другого дюкера. Ну, як личить чоловікові в жіноче свято — метушуся з шашликом, виявляю всілякі знаки уваги. Навколо сосновий ліс, пташки співають, сонечко пригріває, перші квіточки повилазили.
— А ми будемо рибалити? — запитує дівчина.
— Ну звісно ж будемо, — самовпевнено відповідаю я.
Та тільки-но підійшов до берега — зрозумів: сьогодні не судилося. Лід не зійшов, стоїть суцільною плитою, хоч і пухкий. І навіть два місцеві божевільні «пінгвіни» сидять на ящиках посеред плеса й ловлять білу дрібноту. Пересуватися самовбивці без дошки бояться. А я ж узяв із собою лише літні вудки — закидати їх поки що нікуди. Лід поганий, але вода все ж надто тверда для поплавця!
Проїжджаючи повз канал Дніпро—Донбас, заскочили до Шульгівського мосту — там узагалі стояла надійна крига, по якій можна було сміливо гуляти.
Старий Курилівський котлован
Туди я вперше навідався 10 березня. Котлован зустрів аншлагом і ажіотажем. Людей — тьма. В «вузькому», як зазвичай у цю пору року, ловили плітку й «козликів» на динамічні способи: усілякі — обманки у протяжку, «кароліна», мікро- та наноджиг. Але в уловах здебільшого дрібнота, без особливих трофеїв. Рівень води критично низький — у вузькому рибалки буквально «місили» багнюку.
А от у широкій частині, в районі церкви, регулярно дерли карася. Він там простояв у ямі всю зиму. Рибінспекція постійно виписувала штрафи, але це не надто збивало ажіотаж. На статичні снасті карась клювати відмовлявся навідріз, зате на повільно рухому приманку іноді реагував. Переважно використовували гірлянди коротких повідців із мікросиліконом на гачках. Місць було більше, ніж зазвичай. Паводку не було, води мало — майже будь-де можна було придавити чоботом сухий очерет і натоптати собі нове місце для ловлі.
У Курилівський саме на риболовлю тієї весни більше не їздив. Не люблю ловити в натовпі. З’явився там уже тоді, коли риба здебільшого вийшла, потік рибалок спав (перебралися на Калошу), залишивши після себе купи сміття. Оце сміття ми з активістами й прибирали, заодно провели міні-змагання з риболовлі. Вкотре спонсором заходу виступив Клуб Flagman, забезпечивши учасників заохочувальними призами.
Шоста Сотня
Затока річки Коноплянки здивувала й потішила водночас. Зазвичай навесні там не варто розраховувати на кльов до середини квітня. Активний рух на Шостій Сотні починається з заходу великого карася приблизно в той самий час, що й на Калоші, а її навесні відкривають для любительського лову з 1 квітня. Проте у 2025-му все почалося майже на місяць раніше.
12 березня поїхав на розвідку в тупикове плесо, в районі високовольтних опор. Із подивом дізнався, що місцеві там уже з тиждень «луплять» трофейного карася. До середини квітня регулярно їздив туди. Рідко який день минав без того, щоб за пару годин не взяти добову норму. Потім набридла одноманітність, потягнуло в нові місця. Та й великий карась на той час вийшов із Коноплянки — почали клювати «борщовики».
Домоткань і околиці
Дуже хотілося застати кльов у верхів’ях річки Домоткань. Цю локацію рибінспекція віднесла до нерестовищ, і з 1 квітня, коли набирає чинності нерестова заборона, ловити там не можна аж до червня. А ловити там в цей час є що! Двічі приїздив туди в двадцятих числах березня, але без особливого успіху. Карась ще не піднявся у верхів’я, уночі температура опускалася до нуля, охолоджуючи воду. На поплавкову вудку клювала лише дрібна червонопірка, та й то — ближче до полудня, коли сонце в зеніті прогріває воду. Уся риба — незалікова. Ловив виключно для задоволення й відпускав назад підростати.
Втім, уже після початку нересту нам із товаришем пощастило в тих краях. Шукали платний ставок в Якимівці, а випадково знайшли в глухому закутку заросле напівозеро — напівболото. Судячи з усього, колись, за великої води, водойма входила до складу численних штучно створених ставків на річці Мокра Сура за допомогою дамб. Потім обміліла, заросла й залишилася відрізаною від материнської води, а риба — лишилася. У списку заборонених для ловлі його немає. Та й узагалі — на карті його немає! Разів п’ять вдалося насолодитися боротьбою з великою краснопіркою, пліткою й карасиком на поплавкові вудки. Неймовірне задоволення!
Калоша
Калошу у 25-му відкрили з 1 квітня. Народ хлинув туди в передчутті активного кльову — і зловив облизня. Ні риби, ні бакланів — кльов, як на стадіоні. Узагалі немає риби! З чим це пов’язано — незрозуміло, адже на Шостій Сотні карась уже майже місяць як клює.
Поступово на Калоші розкльовалося, але лише ближче до кінця квітня. Увесь травень там спостерігали стабільний кльов сріблястого — як на поплавкові снасті, так і на фідерні.
Хітовою новинкою сезону стала снасть з азійською назвою, яка кумедно звучить українською, — херабуна. Надзвичайно ніжна модифікація поплавкової оснастки. Виробники додали до неї постачання маси різновидів і запахів готової мастирки на основі гороху. Снасть одразу знайшла чимало прихильників і стала популярною.
З чим пов’язана зміна звичних графіків початку кльову — сказати важко. Серед рибалок Кам’янського є несподівана версія: оскільки на зиму Калошу тепер закривають як зимувальну яму, то рибу нікому підгодовувати — і вона виходить із затоки. Суть версії в тому, що в сезон величезна кількість рибалок регулярно закидає у воду Калоші тонни прикормки. Риба звикає до такого достатку й постійно там «пасеться». А взимку її ніхто не годував — от вона й пішла. Утім, це лише народні припущення.
Друге Річище (Будківське річище)
Ближче до травневих свят знавці починають там чатувати хід ляща. Зазвичай він активно клює там уночі перед самим нерестом протягом двох тижнів. Якщо, звісно, клює взагалі — так буває далеко не щороку.
Та, як і інші популярні локації Кам’янського, Друге Річище у 25-му підкинуло рибалкам сюрприз. Місце, яке зазвичай асоціювали з ловлею мирної риби, раптом перетворилося на якийсь перевалочний хаб хижака. То тут, то там ловили випадкових щук і судаків на стандартні пружини, фідери, «вбивці карася». І що важливо — регулярно! Утім, у цьому випадку жодної інтриги немає: причина активності хижака цілком логічна й зрозуміла. У районі Другого Річища (та частина, що від мосту до входу в Новий Курилівський котлован) усю весну й першу половину літа спостерігалося надзвичайне скупчення малька білої риби. Катастрофічно багато! Удень неможливо було ловити на м’ясні наживки — дрібнота оббивала все. Більш-менш трофейний розмір плітки чи карася вдавалося зловити лише вночі, та кльов був стабільно млявим. Особисто в мене було близько п’яти сходів хижака поспіль на заході сонця одного дня. На фідерний повідець чіплявся мальок, а на нього — хижак. Але розмір гачка малий — рідкісна удача, якщо вдається дотягти щуку: або схід, або повідець перекусить.
Водночас і на Другому Річищі минулий сезон не обійшовся без незрозумілих загадок. Професійні мисливці на хижака довідалися про випадкові впіймання щуки фідеристами. Примчали на місце — і… повний нуль на будь-яку штучну приманку. Хижак брав виключно на живця.
Лящ на Другому таки промайнув ненадовго, але «познайомитися» з ним вдалося лише найнаполегливішим профі. Покльовки «сопливого» були вкрай рідкісними — по 2–3 за ніч. Та й рекордними розмірами навіть не пахло.
Русло
До другої половини травня риба здебільшого вийшла із заток на свіжу течію, і рибалки остаточно розсмокталися з Калоші, Шостої Сотні, Курилівського котловану. З перемінним успіхом почали працювати Зелений острів, Міськпляж, Річпорт, Миколаївка, Демос та інші. Прийшла спека. Обираючи місце для риболовлі, потрібно було заздалегідь оцінювати затіненість ділянки, адже ловити під жорстким сонцепіком надто виснажливо.
Загальні тенденції весни 2025
Ну, а загалом — гарний сезон. Не рекордний, але багатий на враження. Дякую тобі, весно 2025!
Валентин Корж для КамPress
