Залишився тиждень — саме час підбивати підсумки. Редакція КамPress пропонує рибалкам Кам’янського провести рік спогадами. Говорити одразу про весь період не зовсім коректно, тож розділимо його на чотири частини — відповідно до пір року.
Зима 2025
За класичним календарем рік починається і закінчується зимою, однак у реальності в наших краях цей сезон уже років із двадцять перетворився на примарну умовність. Ні тобі снігу, ні морозу, ні нормального льоду. Суворі зими й регулярна підлідна риболовля залишилися в оповідках старожилів і дедалі більше скидаються на казки.
— От пам’ятаю, добрий сезон був із 2002-го на 2003-й. Шістдесят сім разів за зиму на лід виходив. Спеціально рахував…
— Та ну! Мариш, діду, так не буває. Ми ж не в Канаді живемо! Щось плутаєш, пам’ять з віком підводить…
— Та нічого я не плутаю. Той рік мені на все життя врізався — тоді мої близнюки народилися. Усю зиму їхня мама в животі від морозів берегла і мене вечорами з тривогою з риболовлі чекала. У вагітних свої примхи — усе замовляла якусь екзотичну рибу. То карасиків на Різдво хоче, то взагалі — привези їй миня наприкінці січня. Почали сезон 28 листопада на Домоткані, закінчили 1 квітня на «Чайці». Лід був під метр завтовшки, навіть на руслі промоїни не відкривалися — ризикові люди ще до Нового року на машинах водосховищем з берега на берег їздили в ліс по «нелегальні» ялинки. Сидимо з Сергієм на лунках біля Пушкарівки, тарань ловимо, а повз нас автівки — мов по трасі, того й дивись зіб’ють, хоч світлофор встановлюй. На лівий берег пустими їхали, назад — з ялинками на дахах. Суходолом далеко й небезпечно — поліція шмонає, а на льоду ні ДАІ, ні лісників!
— Ну… навіть не знаю. Якась фантастика. Слабо віриться. Минулої зими лід три тижні простояв — і то не всюди, та ще й стрьомний…
Курилівський
Так, справді, лід у 25-му протримався зовсім недовго і зірвало його швидко. 1 січня, у перший день нового року, взагалі здавалося, що зими не буде: сонечко пригріває, пташки співають, температура +10. Народ, прихопивши судочки з олів’є, навіть потягнувся від новорічних столів на свіже повітря — до води. Яка вже тут підлідна риболовля? Самі нерви.
У січні в Кам’янському рибу ловили фактично лише у Старому Курилівському котловані. Заходила плітка, густера й молодь ляща. Переважно ловили дозволеними снастями, але регулярно набігали любителі багріння й тягали «козликів» за бочину та хвости. Карася чомусь не було зовсім — навіть на драч. Рибінспекція не встигала писати штрафи: в «Вузьке» приїжджали по 2–3 рази на день, але браконьєри вилізали з усіх щілин одразу після їхнього від’їзду.
На старе Водохреще (19 січня) раптово вдарили серйозні морози — і риболовля в Курилівському скінчилася. Жодні снасті з берега не пробивали взяту корочку, а виходити на лід було не можна — надто тонкий. Увесь кінець січня і першу декаду лютого льодостав безуспішно намагався закріпитися. Відвертих «плюсів» не було, але й слабких «мінусів» не вистачало для надійного льоду. Першими ставали затоки, та через сильні й регулярні коливання рівня води знайти безпечний вихід було неможливо. Лід ніби й є — он там, подалі від берега, на вигляд пристойний, але дістатися до нього ніяк, хіба що човном перепливти.
Сомівка
Перші повідомлення про виходи на лід у 25-му прилетіли із Сомівки в перший тиждень лютого. Там група відчайдушних курилівчан вибралася на лід із причального містка — і то лише за допомогою дощаних настилів. Утім, «перший лід», зазвичай щедрий на хижака, виявився нетиповим: на п’ятьох рибалок — два матросики й одне щуреня. Лід прозорий, без снігу — риба ляклива.
Забігаючи наперед, скажу: Сомівка взимку 2025-го так і не «вистрілила» нормальним кльовом. Поодинокі, рідкісні клювання та прогулянки на чистому повітрі. Ні велика плітка, ні карась себе не проявили, а на жерлиці ловити не вийшло без порушень — коли там нарешті став надійний лід, уже набув чинності переднерестовий мораторій на лов щуки.
Пенсіонерська затока
У межах Кам’янського взимку, якщо раптом з’являється лід, лишилося зовсім небагато перспективних місць для риболовлі. «Калоша» і Новий Курилівський котлован віднесені до зимувальних ям — туди до початку нересту з вудками не сунься. Залишається три локації, де потенційно можна знайти рибу: Пенсіонерська затока, Старий Курилівський котлован і затоки Шостої Сотні. Ну і ще, теоретично, — Затон біля ЖБІ в Романковому, Голубі озера та Лівобережний канал, але саме теоретично. У Затоні періодично ганяє рибінспекція, Голубі озера славляться промоїнами навіть у люті морози, а в каналі взимку, як правило, можна бавитися лише дрібним окунем і мікроскопічною пліткою.
На Шостій Сотні на початку минулої зими втопився чоловік — надто рано вийшов на тонкий лід біля причалу. Це майже повністю відбило охоту в інших рибалок. Бажаючих було мало, про хороший кльов так ніхто й не чув.
Старий Курилівський манив перспективою — риба туди точно мала заходити, але не було надійних «виходів» через сильні коливання рівня і постійну течію.
Надія залишалася лише на Пенсіонерську затоку. Свою промовисту назву, до речі, вона отримала через зручне розташування — їхати далеко не потрібно, будь-який пенсіонер може без проблем дістатися громадським транспортом.
З перших днів лютого туди почали навідуватися «розвідники», але всіх чекало розчарування: лід схопився, та ходити по ньому могли хіба що ворони й невеликі собаки. Багато «цеглин» полетіло перевіряти першу кірку — усі пробили поверхню й пішли на дно зі швидкістю винищувача.
Люди змогли вийти на лід лише на Стрітення — 15 лютого. Спочатку найсміливіші й відчайдушні, а за кілька днів повалили всі. Риба… не можна сказати, що її не було, але потрібно знати особливості Пенсіонерської затоки. От риба клює в усіх підряд хвилин тридцять поспіль, без зупинки — і тут вже все, обрубало на найближчу добу, гадай тепер, коли чекати чергового сплеску активності. Колись це була тупикова затока: риба заходила з русла під «синім містком» і могла не виходити звідти тижнями. Потім, на початку 90-х, прорили наскрізний канал у районі річпорту — і ситуація з кльовом значно ускладнилася. Часто косяки плітки проходять Пенсіонерську швидкісним транзитом, не затримуючись надовго.
Утім, минулої зими кожен, хто таки вибрався туди на лід, мав змогу побачити гру кивка й «вимазати руки рибою». Хоч пару-трійку пліточок спіймав кожен. А декому пощастило більше — вони потрапили на чудовий кльов тарані. Сотні рибалок мерзнуть від бездіяльності й повної відсутності кльову, а кілька обраних несамовито махають руками й ловлять без зупинки! Знайома ситуація?
Пощастило й мені — одного разу. Навколо всі нудьгують. Зранку спіймали по кілька штук, а дехто й кльову не бачив. Я ж прийшов опівдні, сів на чиїсь старі лунки й за півтори години взяв добову норму добірної плітки! О пів на третю зібрав снасті й пішов — побоявся, що від заздрості хтось пішню в спину встромить. Жартую, просто на роботу треба було поспішати!
Усього в 2025-му мені вдалося вибратися в Пенсіонерську затоку чотири рази. Один — дуже вдало, два — зі змінним, помірним результатом (по 5–6 пліточок за раз), і один — майже «по нулях». Утім, я не впирався і не ставив рекордних цілей: виїжджав ненадовго, для символічної галочки й задоволення — аби зовсім не розучитися ловити з льоду. Віддавав перевагу надійнішим виходам із боку рятувальної станції та ресторану «Літо». Ходив ловити під острів. Одного разу, повертаючись, довелося стрибати через тріщину, що утворилася через різке підняття води. Ще той квест: додому треба, а лід від берега відійшов — хоч роздягайся! А гарний кльов у Пенсіонерській усе ж траплявся. Одного разу при мені був масовий захід судака й трофейного окуня. А потім, у останні дні лютого, в затоку зайшов короп — але лід уже був зовсім ненадійний.
Водосховище
Зазвичай на водосховищі лід стає раніше, ніж у межах міста. Та взимку 25-го сталася аномалія: вже й у Пенсіонерській пішли на лід, а на «кілометрах» — ні. Злий жарт зіграли два чинники.
По-перше, надзвичайно швидка, нетипова течія й занадто різкі стрибки рівня води не давали льоду схопитися ані на ямах, ані біля берега. Неможливо було вийти на лід ні в традиційній Пушкарівці, ні в затоках на кілометрах.
По-друге, на початку лютого, коли більш-менш надійне покриття нарешті встановилося, раптово вдарило триденне потепління з шалений вітром і проливним дощем. Лід на ямах поламало, береги розмило, відкрилися промоїни. Довелося чекати другого льодоставу, коли стабільні морози повернулися так само несподівано. Доступний лід залишався лише в закритих озерах і затоках Орлика. Але надто далеко від Кам’янського та й клювала там надто дрібна плітка й плоскирка — просто мікроскопічна!
20 лютого товариш скинув мені геоточку з водосховища. Вони з компанією вдало відловилися по «білій» на 28-му кілометрі.
«Лід хороший. Вихід 50 на 50, треба шукати стежку. Під берегом дрібнота, пішли в “море” на півтора кілометра. Знайшли мірну плітку на котки з довгими повідцями», — написав він.
Наступного дня — я на місці. На світанку. Зимове сонце ще лише чаріваним помаранчем позначає край горизонту, звідки збирається викотитися на білий світ. Вихід і справді довелося шукати. Довго блукали між торосами, поки не знайшли перехід через тріщину по дошці. Пішли майже на фарватер, перевіряючи міцність льоду пішнею на кожному кроці. Перші виходи завжди трохи лячні — перестраховуєшся. Потім звикаєш, якщо часто ходиш, розслабляєшся, втрачаєш пильність — а дарма!
Опустивши першу вудку у лунку, одразу зрозумів, чому товариш говорив про каток. Течія! Не кожна мормишка дістане до дна — глибина 5–6 метрів. Та й риба краще реагувала на гру гачка на повідці, ніж на мормишку. Мені ця снасть добре знайома, а от моєму молодому напарнику — в дивину. Довелося підглядати, радитися й перев’язуватися просто на льоду, коли я вже обкидався рибою, а він за два метри й покльовки не бачив. Утім, до обіду техніку котку опанував — і справа пішла в усіх. Відірвалися по тарані й «козлах». До свого сорому зізнаюся: на добовій нормі не зупинився — трамбував, поки клювало. На зворотному шляху пошкодував: повний ящик і два великі пакети з АТБ перетворилися на непосильну ношу. Рідкісний випадок, коли з чистою душею заплатив би штраф за перелов, якби нас на виході прийняла інспекція. Це ми ще дрібну відпускали, брали тільки мірну! Так, рибальська жадібність іноді сильніша за розум — каюся.
Були в тих місцях іще двічі — з дещо скромнішим результатом. По-перше, кльов був помірніший. По-друге, ввімкнулися мізки й загасили жадібність: узяв норму, а решту ловив для задоволення й відпускав назад у лунку.
Фінальний вихід припав на останній календарний день зими — 28 лютого. Можна було б іще разок рвонути, але прийшло різке тепло. На моїх очах люди провалилися на виході й по пояс у воді ламали лід до берега метрів сімдесят. «Та ну його. Досить!» — сказав я собі й попрощався з зимою.
Усього вийшло сім виходів на лід. Отакий короткий, але не найгірший, видався сезон 2025.
Вже за тиждень, рівно на 8 березня, я поїхав на воду з літніми снастями — але про це розповім у наступному випуску рубрики, де ми згадаємо весну 2025 року.
Валентин Корж для КамPress
