Хелловін та українські традиції: перетини, паралелі, метаморфози

Фото ілюстративне: pexels

Напередодні 31 жовтня, коли українські соцмережі знову розділяються на табори — «святкувати чи бойкотувати», — цікаво глянути глибше. Адже між «американським» Хелловіном і нашим традиційним календарем більше спільного, ніж здається на перший погляд.

Попри те, що для когось це лише вечірка у костюмах чи маркетинговий сезон гарбузового латте, в основі Хелловіну лежать ідеї переходу між світами, вшанування померлих і ворожіння — усе це добре знайоме українському фольклору.

Коріння та аналогії

Як зазначає фольклористка Дар’я Анцибор у матеріалі видання “Куншт”:

«Не один десяток списів поламався на тому, чи може дитина … ходити перевдягнена по хатах і просити солодощі» — коментує вона суспільне сприйняття Хелоуіну.

Втім, на її думку, багато з того, що вважають “західним святом”, насправді має спільні з українськими традиціями риси.

Так, одна з тематик — межі між світами живих і мертвих. На Заході святкування Хелловіну походить з кельтського свята Samhain, коли, за віруванням, “душі померлих могли приходити в цей світ” та люди одягали маски.
Анцибор нагадує:

«…вірили, що межа між світами в цей період розмивається».

В українській традиції аналогічний мотив можна побачити в обрядах, присвячених поминальним дням, коли ворожили, запалювали свічки, велося спілкування з прабатьками чи предками. Наприклад, свято Велесова ніч — сучасна інтерпретація ночі 31 жовтня-1 листопада, коли, як стверджує УНН,

«У ніч із 31 жовтня на 1 листопада українці відзначають наймістичнішу ніч року. Традиції цього свята включають особливу вечерю, ворожіння та спілкування з померлими родичами».

Цей приклад ілюструє: хоча термінологія (“Halloween”, “Veles’s Night”) відрізняється, мотив — зустріч із іншим світом, ворожіння, символіка переходу — дуже близький.

Маскування, ворожіння, “пранки”

Анцибор акцентує увагу на трьох елементах, що на Заході є класичними для Хелловіну:

• вирізання ліхтарів із гарбуза;
• ворожіння (яблука, горіхи, дзеркала);
• “пранки” чи бешкети (традиційні хуліганські витівки молоді).

В українській традиції:

• маскування й перевдягання маємо в обрядах, як-от Маланка, коли групи переодягнених ходили від хати до хати.
• ворожіння — на Андрія, Катериний вечір, підкладення свічок у горіхових шкаралупках, яблуках тощо. Анцибор пише: «…ворожили і на шкірці з очищеного яблука. Її кидали через плече й за формою та обрисами на землі пробували вгадати майбутнього нареченого».
• ритуальна “недозволена поведінка” — традиційно в періоди “міжсезоння” чи поминальних вечорів дозволялось бешкетувати.

Сучасні дослідження теж зазначають:

«Багато елементів Гелловіну мають паралелі в українських обрядах — зокрема, маскування, ритуальні бешкети та ворожіння».

Що змінилося — і що з’явилось нового

Як зазначає дослідниця, із часом первісні обряди втратили глибокий зміст:

«Мало хто тепер пам’ятає про ворожіння, розпалені вогнища, випікання обрядового печива…».

Гелловін став частиною попкультури — з фільмами жахів, костюмованими вечірками та маркетинговими кампаніями.
Водночас в Україні помітно два тренди:

1. Молодь і діти активно долучаються до святкування — вечірки, фото, костюми.
2. Зростає інтерес до “своїх” містичних практик — саме тому відроджується ідея Велесової ночі, як альтернативи з українським корінням.

Таким чином, традиційні мотиви — вшанування предків, магія переходу сезону, колективна гра зі страхом — трансформуються, але не зникають.

Від світла гарбуза — до світла пам’яті

Хелловін в Україні — не просто імпортована розвага. Це свято, що нашаровується на власні обряди трансформації, ворожіння і переодягання.

«Геловін є наочним прикладом того, що стається з традицією, коли її приборкують в усталених рамках… Водночас це приклад продуманого маркетингу», — підсумовує Дар’я Анцибор.

Тож, коли ми в Кам’янському бачимо світло гарбуза, переодягнених дітей чи вечірку в костюмах – можемо задуматися: а чи не наша власна давня традиція перегукується з цим? І як ми можемо зробити це свято не просто “західним”, а таким, що говорить і про нашу культуру, і про сучасність.

Юлія Шепілова