Зображення створено за допомогою ШІ
В Україні діє одне з найсуворіших у Європі антикорупційне законодавство, але ефективність його реалізації часто піддається критиці. Зокрема, стаття 25 Закону України «Про запобігання корупції» забороняє посадовим особам «займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім викладацької, наукової і творчої, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту».
Ця норма має логіку — уникнути конфлікту інтересів, аби посадовець не використовував своє становище для приватного збагачення. Проте іноді її застосування виглядає радше як автоматизм, ніж осмислений контроль.
У жовтні 2025 року Заводський районний суд Кам’янського розглянув справу головного спеціаліста міського управління з питань цивільного захисту. Чоловік, який понад 9 років працює у системі місцевого самоврядування, влаштувався додатково на пів ставки сторожем у комунальному закладі, щоб оплачувати лікування хворої матері.
«Потреба у додатковій роботі та доході виникла у зв’язку із тим, що в нього на утриманні перебувала мати, яка хворіла, тому він змушений був влаштуватися на додаткову роботу, щоб оплачувати її лікування та догляд», — йдеться у постанові суду від 1 жовтня 2025 року.
Хоча він виконував підробіток у вихідні, задекларував доходи й не намагався приховати їх — суд визнав, що це порушення антикорупційного законодавства. Покарання — штраф у 6 800 гривень і конфіскація зароблених 43 659,42 грн.
Суд керувався ч. 1 ст. 172-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) — за «порушення встановлених законом обмежень щодо зайняття іншою оплачуваною діяльністю».
Юристи зауважують: закон фактично не різнить між посадовцем, який бере хабар, і тим, хто чесно працює у вільний час. Норма не враховує соціальний контекст — наприклад, рівень зарплати в органах місцевого самоврядування, де іноді платять лише 12–15 тисяч гривень.
Юрист АО Дніпролекс Анатолій Пономарьов коментує:
«Проблема не в самих нормах, а в їхній механічній реалізації. Закон писався для запобігання конфлікту інтересів, але застосовується до випадків, які з корупцією не мають нічого спільного»
Судова практика підтверджує суворість підходу: в рішенні зазначено, що «посилання на скрутне матеріальне становище спростовуються матеріалами справи, а також відсутні докази, що мати перебувала на утриманні». Доведена потреба не звільняє від відповідальності — закон не передбачає жодних винятків із соціальних мотивів.
Таким чином, людина, яка не приховувала свій дохід, задекларувала його і не зловживала службовим становищем, опинилася у статусі «корупціонера» за законом.
Правники наголошують: українське антикорупційне законодавство формувалося під впливом західних моделей 2010-х років, але без достатнього урахування української економіки і соціальної реальності.
Наприклад, коментарі до закону від експертів вказують, що стаття 25 є однією з найбільш дискусійних: обмеження поширюються на багатьох посадовців, але закон не містить чітких критеріїв для оцінки тяжкості випадку чи винятків.
Але діють певні обмеження, які дозволяють певним категоріям працівників уникати деяких обмежень щодо сумісництва — залежно від категорії посади та умов.
Історія з мешканцем Кам’янського — не про корупцію. Це радше про конфлікт між буквою закону та елементарною справедливістю.
Закон «Про запобігання корупції» може виконувати формальну функцію, але іноді діє як караючий інструмент — навіть для тих, хто не мав наміру збагачуватися неправомірно. І доки держава не розділить поняття «корупція» та «соціальна необхідність», у судових рішеннях з’являтимуться схожі випадки — про людей, які не крали, але опиняються винними.
Юлія Шепілова
