Фото: www.freepik.com
Допомога армії стала частиною нашого повсякденного життя. Донати — це вже не просто слово, а жест солідарності, моральна підтримка і реальна матеріальна допомога для Збройних сил. Проте вулиці українських міст, зокрема Кам’янського, заповнюють не лише волонтери, а й ті, хто лише маскується під них.
Кам’янчани помічають біля маркетів, ринків і на зупинках молодих людей у формі, з коробками для пожертв. Часто на цих коробках — написи про допомогу конкретним військовим підрозділам. Але вартує лише підійти й поставити кілька запитань — і з’ясовується: хлопці не служили, форми куплені «для довіри», а на прохання показати документи — або мовчанка, або відмовки.
«Ми стоїмо по всій Україні», — така відповідь нікого не заспокоює. Навпаки — насторожує.
Мешканці Кам’янського в соцмережах дедалі частіше висловлюють сумніви щодо таких ініціатив. Люди згадують випадки, коли псевдоволонтери не могли пояснити, кому саме збирають кошти, або називали вигадані підрозділи. У когось родичі служать у тих частинах, на які, за словами «збирачів», іде допомога — та жодної інформації про ці збори там не чули.
Особливо підозріло виглядають групи молодих людей, які поводяться «занадто професійно» — активно, нав’язливо, з елементами вуличного маркетингу, як у 90-х: «Підтримай наших, кинь хоча б 10 гривень!» Це створює атмосферу торгівлі емоціями, а не довіри й взаємопідтримки.
Звучить цинічно, але багато хто починає ставити логічне питання: а скільки з цієї скриньки дійсно доходить до ЗСУ?
На відміну від відомих благодійних фондів, перевірених волонтерів і ініціатив, які надають відкриту звітність, публікують фото закупівель, накладні та відгуки від військових, вуличні «збори в коробку» не мають жодної прозорості. Готівка, яка ніде не фіксується, — найзручніший інструмент для тих, хто хоче просто заробити на чужому горі.
І мешканці міста це розуміють. Усе більше людей надають перевагу прямій допомозі — знайомим військовим, перевіреним волонтерам, ініціативам, які ведуть публічні звіти. Дехто донатить виключно у великі благодійні організації, де все офіційно, з рахунками і документами. Хтось допомагає локально: на роботі, через знайомих, в межах чітко визначеної ініціативи.
Паралельно формується недовіра до будь-якого збору, де відсутня конкретика: хто, що, на кого, і де звіт. Люди втомилися від шахрайства під прикриттям благодійності. І це втома — не безпідставна.
Ми звернулися за коментарем до адвоката АО Дніпролекс Анатолія Московчука, який має досвід супроводу кримінальних справ, пов’язаних із шахрайством.
«Будь-яке збирання грошей на вулиці — це публічна ініціатива, яка має бути обґрунтована. Якщо людина збирає пожертви, вона має надати документи, які підтверджують, хто вона, яка організація за нею стоїть, на яку частину чи військовий запит іде збір, які реквізити для звіту, — каже юрист. — Якщо таких документів немає — йдеться або про неформальну ініціативу, або про шахрайство».
За його словами, закон передбачає відповідальність за шахрайство (ст. 190 ККУ), але у разі збирання коштів у скриньку довести провину дуже складно: потрібно мати свідчення, що кошти привласнено, що не було передачі допомоги, що була умисна брехня.
«Але це не означає, що ви беззахисні. По-перше, ви можете вимагати документи. По-друге, зафіксувати підозрілий збір — сфотографувати, записати, повідомити поліцію або звернутися до СБУ. Такі звернення можуть стати підставою для перевірки, — додає юрист. — А головне: якщо у вас є сумнів — краще не донатьте. Ніщо не заважає підтримати тих, кому довіряєте особисто або хто працює офіційно».
Один із нещодавніх випадків — справа з Полтавщини. Слідчі поліції завершили досудове розслідування стосовно 22-річного жителя Полтави, який видавав себе за волонтера і ошукав щонайменше 14 громадян. Він обіцяв доставити для військових автомобілі, зарядні станції та турнікети — натомість витрачав отримані кошти на власні потреби.
Схему викрили оперативники поліції спільно з прокуратурою. Під час обшуку у фігуранта вилучили чорнові записи, мобільні телефони, банківські картки. Сума збитків сягнула близько 3 мільйонів гривень. Зібрані докази дали змогу повідомити йому про підозру за ч. 3 і ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України — шахрайство у великих розмірах із використанням комп’ютерної техніки. Санкція передбачає до 8 років позбавлення волі.
Цей приклад показує: навіть у публічному полі, із соцмережами та на фоні щоденних новин про війну, шахраї успішно імітують волонтерську діяльність — поки їх не зупиняє система.
Щоб ваша допомога дійсно дійшла до фронту, варто дотримуватись простих, але важливих правил:
Допомога — це не тільки порив душі. Це також відповідальність. У воєнний час шахраї підлаштовуються під емоції суспільства: грають на почуттях, надягають форму, копіюють стиль справжніх волонтерів. Але справжню допомогу неважко відрізнити — вона чесна, публічна і прозора.
Якщо ми хочемо перемоги — варто допомагати розумно. Довіра — це не наївність. Це дія, що має спиратися на факти.
Юлія Шепілова
