Цього року гурту MaximumTY виповнюється 10 років. Для музичного колективу в нашому місті – це ціла епоха. Вони починали, коли ще ходили в технікуми, пережили злети на великих фестивалях, творчу кризу, розпад і нове народження під час війни. Сьогодні їхній вокаліст проходить вишкіл у ЗСУ, а пісні, написані шість років тому, раптом стають хітами на національних радіостанціях.
Ми поспілкувалися з ритм-секцією гурту – Миколою Сайгак (бас) та Романом Трапезніковим (ударні) – про те, як не «проміняти гітару на телевізор» та чому справжня музика не терпить штучного інтелекту.
– Як з’явився гурт «MaximumTY»?
Роман: У моєму житті був період, коли я завершив музичну кар’єру, але мені зателефонував старий друг, музикант Влад Фокін. Запропонував знову спробувати пограти. У мене тоді дитина тільки народилася, було не зовсім до того, але я погодився. Ми грали в тому складі десь рік. Назви як такої не мали, дали один концерт у парку на Лівому березі. Після цього склад змінився: гітаристи пішли, залишилися тільки Ілля та Діма Коротченко. Тоді я запропонував Миколі прийти до нас.
Микола: Так, я тоді грав у гурті Wake up in LA. Ми зібралися і почали творити матеріал. Його було дуже багато, бо у Діми творча течія була просто безмежна. Почали репетирувати в училищі, що поруч із Першою музичною школою. Я тоді саме там навчався, тож ми репетували там десь півтора-два роки.
– А чому ви обрали саме таку назву? І хто був автором ідеї?
Микола: Це Діма запропонував – «MaximumTY». Чому така назва? Через бажання робити все по максимуму. Діставати з середини себе всі емоції та надихати інших. А «ТИ», тому що це від кожного з нас кожному слухачу. Це наші емоції, думки та переживання, призначені для кожного.
– Також в одному із постів в Instagram прочитала, що ви називаєте свою творчість інтелектуальною та душевною музикою. Що це для вас означає?
Микола: Саме те і означає: у кожному слові закладено сенс. Заготовку приносить Діма, він приносить музику, яка народжується з мелодії. Поки він робить з неї «деталь», накидає текст і мотив вокалу. А тоді у нас починається процес «шліфування». Барабанщику видніше, як мають звучати ударні, мені як басисту хочеться розбавити партію. Вокаліст може сказати, що йому незручно співати певний набір слів.
Ми сперечаємося, бо в словах закладено глибокий сенс. Наша творчість – це не той випадок, коли закинули щось у штучний інтелект. Знаєте, як зараз буває: «Смарагдове небо»… Про що пісня? Ні про що, просто набір слів. А наші пісні – це історії, які ми пережили.
Роман: Кожна наша пісня – це якась особиста історія. Кожен слухає і переживає щось своє. Наприклад, пісня «Планета квітів». Коли Діма писав цей текст, йому після смерті батька наснився сон. Він бачив тата на іншій планеті, де квіти, слони… Це був ніби рай для його батька. Але кожен бачить тут свою історію.
– Розкажіть, будь ласка, як з’явився альбом «Імпланти»?
Микола: Це такий збірник-«солянка». Перші пісні ми почали записувати ще до повномасштабного вторгнення. Наприкінці 2021 року у нас було творче вигорання, ми розбіглися. Потім почалася війна, було не до музики. Зібралися знову тільки в січні 2024-го.
В альбомі більшість пісень старі, але є і сучасні, які більше про нас теперішніх. Ми вирішили не «ховати» записане раніше, а зібрати все докупи. Пісні записувалися в різних місцях, у них різний саунд, але наш звукорежисер вирівняв їх по звуку. Ми вперше зробили все «по уму»: заплатили гроші за авторські права, за вихід на стрімінгові сервіси. Тепер наша творчість там, де вона має бути і де її можуть почути. Це той досвід, до якого треба було дійти за ці 10 років.
– Я також помітила по вашій сторінці в Інстаграм, що після 2019 року активність зменшилася. З чим це було пов’язано?
Микола: Це була суто творча криза. У нас музику на 90% робить наш гітарист. Він дуже ревно ставиться до творчого процесу. Коли у нього сталося вигорання, варіантів робити щось без нього просто не було. Ми намагалися працювати з іншим гітаристом десь рік, але воно «не пішло». Ми різні люди, слухаємо різну музику, і це був уже не MaximumTY. Тому ми зробили паузу.
– Де можна послухати вашу музику в живому вигляді?
Микола: Зараз із цим дуже складно. Люди не дуже ходять на концерти, організатори мало що проводять. До того ж ситуація склалася так, що Ілля долучився до ЗСУ. Територіально він зараз не тут, і як усе буде організовано в майбутньому – розуміння немає. Ілля зараз проходить БЗВП (базову військову підготовку), це 52 дні. Тоді він дізнається місце призначення, і ми будемо розуміти його графік. Але він налаштований рішуче: каже, подавайтеся на конкурси, я візьму відпустку на два-три дні і приїду.
– Давайте згадаємо ваш останній виступ. Розкажіть, як реагує публіка?
Микола: Роман, як реагує публіка? Тобі за барабанами там погано видно? (сміється). Насправді публіка була підігріта, бо це був захід у DFD Music, люди нас знають, співали разом з нами. Все було класно. Але мені більше подобається приїжджати в незнайоме місце, де нас ніхто не знає, і бачити реакцію таких людей. Так було в Жовтих Водах. Ми там такого «жару» дали, що по реакції залу все було зрозуміло.
– Як ви взагалі вважаєте, наскільки складно розвивати музичний гурт у невеликому місті по типу Кам’янського?
Микола: Наше місто не таке вже й маленьке, воно більше за Рівне чи Луцьк. Питання в іншому. Коли ми починали на початку 2000-х, було легше. Була молодіжна субкультура, були місця як «Торба» чи «Брежнєв», куди люди стікалися. Був необхідний фідбек. Зараз цього немає, складніше підняти людей.
Проте, як виявилось, у Кам’янському насправді досить багато талановитих людей. Нам важливо бути близькими до своєї авдиторії, тому навіть наш кліп на пісню «Там Де» ми відзняли саме про рідне місто Кам’янське.
Зараз по радіо лунають пісні, зроблені штучним інтелектом: є три слова, решту зробив комп’ютер. Такі пісні і артисти живуть по пів року. Це не наш вибір. Ми робимо те, що подобається нам, для тих, кому подобається чесна музика. Знаходити вільний час важко, бо у всіх робота і сім’ї. Але варто хоча б раз на тиждень збиратися і ставати рок-музикантом. Ми починали ще пацанами, і класно повертатися в той стан, відчувати себе тим «пацаненком із сережкою».
– Що ви плануєте найближчим часом у вашій творчій діяльності?
Микола: Плани коригуються через зовнішні фактори. Дуже хочеться великого, класного оупен-ейру, як колись на «Козакфесті». Такого масштабу не вистачає, але ми розуміємо умови, в яких живемо. Будемо писати новий матеріал.
Роман: І кліп допиляємо. Він відзнятий ще восени, але є проблеми з монтажем. Найближчим часом нарешті викладемо. Знаєте, ми довго не розуміли, як просуватися в соцмережах, нас на це не «заточено». Але восени знайшли Юлю, вона почала займатися якісним просуванням, і пішов новий поштовх. Тепер головне – встигати за цими всіма подіями.
– Що для вас найголовніше в музиці?
– Робити чесно. Робити так, як відчуваєш. І для тих, кому це відгукується.
Альбом «Імпланти» доступний на стримінгових платформах. Посилання на офіційних сторінках гурту MaximumTY у соцмережах. Слухайте, діліться та підтримуйте українську музику, зокрема ту, що народжується поруч. Адже саме з таких історій і формується культурне обличчя Кам’янського.
Спілкувалася Юлія Шепілова
Дизайн обкладинки: Юлія Петкіна
