Ілюстрація: www.freepik.com
Шкільна освіта в Україні вже четвертий рік адаптується до умов повномасштабної війни. Якщо раніше навчання асоціювалося з партою, дзвінком і класом, то тепер — це гнучкий процес, який залежить від регіону, безпекової ситуації, технічних можливостей і навіть психологічного ресурсу батьків.
Особливо гостро ця тема постає перед тими, чиї діти цьогоріч ідуть до першого класу. У Кам’янському вже зараз активно обговорюють, у якому форматі розпочинати новий навчальний рік: очно, дистанційно чи онлайн. Але за цим вибором стоїть не просто технічне рішення. Це — особисте, емоційне, складне питання, що поєднує в собі страх, втому, відповідальність і прагнення дати дитині найкраще.
Щоб зрозуміти ситуацію, варто чітко розрізняти три форми навчання, які сьогодні доступні в Україні:
Офлайн-навчання — це звичне відвідування школи, уроки у класі, спілкування з однолітками, безпосередній контакт з учителем.
Онлайн — це уроки в реальному часі через відеозв’язок. Формат близький до традиційного, але через екран.
Дистанційне навчання — це самостійне опрацювання матеріалів через онлайн-платформи. Учень не бере участі в щоденних відеоуроках, а працює в зручному для себе режимі, здаючи контрольні та тестові завдання.
Найчастіше саме дистанційну форму обирають родини, які перебувають за кордоном, часто переїжджають або не готові ризикувати безпекою дитини.
Ніна, мешканка Кам’янського, торік обрала дистанційну форму навчання для свого сина, який пішов до першого класу. Вона працює з дому і сподівалася, що зможе поєднати це з навчанням дитини. Проте вже за кілька місяців зрозуміла: дистанційка в молодшій школі — це не про гнучкість, а про виснаження.
«Я просто не витримую. Він не хоче сідати за уроки. Доводиться змушувати, пояснювати, сваритися. Постійні істерики, крики. А я ще й працюю. Уже шкодую, що не віддала в офлайн — але боюся. Дуже боюся», — розповідає жінка.
Її історія — не виняток. Вибір форми навчання для першокласника часто стає компромісом між страхом перед ракетами і втомою від щоденного домашнього марафону.
У місцевих батьківських спільнотах тема форми навчання викликає жваві суперечки. Одні переконані, що першокласнику потрібне очне спілкування і шкільна дисципліна, інші наполягають на дистанційному форматі як єдиній безпечній альтернативі. Проте між цими двома полюсами чимало родин залишаються розгубленими. Хтось скаржиться, що в укриттях занадто шумно, хтось — що вдома дитина не сприймає батьків як вчителів, а онлайн-уроки перетворюються на суцільний стрес. Така полярність думок лише підкреслює складність вибору й відсутність універсального рішення.
У Міністерстві освіти визнають: повернення до повноцінного очного навчання — це мета, але не всюди її можна реалізувати. За словами заступника міністра освіти Михайла Винницького, ситуація в різних регіонах суттєво відрізняється, і це визначає освітню політику на місцях.
«Ми це намагаємося робити, максимально забезпечивши реалізацію політики “Школа офлайн”. Будуючи підземні школи-укриття. Але ми не можемо забезпечити це всюди», — зазначив він в інтерв’ю РБК-Україна.
Відповідно до позиції МОН, з 1 вересня:
Нещодавно МОН скасувало наказ №1112, який визначав правила організації дистанційної форми навчання. Це спричинило резонанс, адже багато хто подумав, що такий формат ліквідовують. Проте, як пояснила заступниця міністра Надія Кузьмічова, зміни торкнулися лише формулювань, а не суті. Саму модель дистанційного навчання залишили, але з новими уточненнями.
Одна з ключових змін — нові вимоги до кількості учнів у дистанційних класах. Для шкіл у містах мінімальна кількість — 15 дітей, у селах, прифронтових або тимчасово окупованих територіях — 10. Водночас засновники закладів можуть ухвалити рішення про ще меншу наповнюваність, залежно від обставин. Ці обмеження не стосуються спеціалізованих і спеціальних закладів освіти.
Для дітей, які перебувають за межами України, передбачено спрощену форму навчання. Якщо дитина відвідує місцеву школу, вона може додатково під’єднатися до українознавчого модуля (5–8 годин на тиждень). Якщо ж іноземну школу вона не відвідує — може навчатися повністю дистанційно за українською програмою.
На тимчасово окупованих територіях діє формат педагогічного патронажу. Учень вдень відвідує місцеву школу, а ввечері займається з українським вчителем. Це індивідуальні заняття, які оплачуються державою.
У Кам’янському лише окремі заклади мають дозвіл на проведення повноцінного дистанційного навчання. Наприклад, ліцей №9 та гімназія №27, за словами мешканців міста. У них є як традиційні класи, так і дистанційні.
Водночас у деяких школах дистанційна форма не підтримується, особливо в початкових класах. Адміністрації та вчителі наголошують: першокласнику важливо бачити вчителя, спілкуватися з однолітками, звикати до структури та режиму.
Перший клас — це не лише навчання, а й адаптація до нової ролі. Саме в цей час формуються базові навички дисципліни, спілкування, відповідальності. У дистанційному форматі ці речі або розвиваються повільніше, або повністю переносяться на плечі батьків.
Психологи наголошують: навчання не має перетворюватися на щоденний конфлікт. Якщо дистанційка викликає вдома напругу, скандали, втому — можливо, варто переглянути своє рішення. Безпека — безперечно важлива. Але не менш важлива і здорова атмосфера в родині.
Отже, формально в Кам’янському доступні всі три формати навчання. Але на практиці кожна родина має самостійно обрати той варіант, який відповідає її умовам, психологічному стану, рівню підтримки і довіри до школи.
Немає універсальної відповіді. Комусь підходить офлайн, хтось змушений залишатися вдома. Але обираючи формат, важливо не тільки думати про розклад, платформу і кількість годин. Потрібно пам’ятати, що за цим рішенням стоїть реальна дитина — з її страхами, допитливістю, характером і правом на якісну освіту навіть під час війни.
Юлія Шепілова
