Фото: www.freepik.com
“Це більше, ніж просто папір і друкарська фарба. Це – хроніка життя громади, яку більше ніхто не запише.”
Українські друковані медіа переживають найважчий період за всю історію незалежності. Про це говорять і на рівні національних інституцій, і в редакціях районних газет, де двоє людей одночасно пишуть тексти, шукають рекламу і розносять газети по під’їздах. Ці видання десятиліттями були голосом місцевих громад, але сьогодні їхнє існування під питанням.
Національна рада з питань телебачення і радіомовлення нещодавно провела круглий стіл із представниками регіональних медіа, аби з’ясувати масштаби кризи. Висновки невтішні: з 2469 локальних друкованих видань, які працювали в Україні у 2020 році, до 2025 року залишилося менше тисячі. А тим часом, занепадає й інфраструктура – знесено 80% кіосків “Союздруку” у Києві, доставка газет лягає на плечі самих редакцій, а електропостачання в прифронтових зонах – за розкладом відключень.
Фото: nrada.gov.ua
Сергій Народенко, головний редактор “Вісника Ч” із Чернігова, розповів, як журналісти намагаються поєднувати основну роботу з волонтерською. У редакції газети «Ворскла» із Сумщини – критична ситуація з доставкою: із 1600 передплатників залишилося лише 200, решті газету приносять власноруч.
Водночас редакції з прифронтових територій змушені працювати в режимі “виживання”. Укрпошта, яка колись була партнером, не завжди виконує свої зобов’язання. А друкарні у темряві — це не художній образ, а реальність, яка впливає на якість номерів.
Загроза – не тільки економічна. Йдеться про втрату історичної пам’яті. Наталія Носкіна з Національної бібліотеки ім. Вернадського наголошує: багато видань із прифронтових територій більше не надсилають обов’язкових примірників, а саме вони фіксують життя країни у найскладніші періоди. Іноді редакції надсилають PDF-версії, але це – лише часткове вирішення проблеми.
У цій загальноукраїнській кризі є й історії опору. Газета “Зоря” з міста Лиман, Донецької області видавалася з червня 1930 року. Після початку бойових дій редакція евакуювалася, але не припинила роботу. Колектив створив інтернет-версію, зареєструвався у соцмережах і продовжує верстати номери для хабів у Києві та Дніпрі, доставляє випуски на прифронтові території разом із гуманітарною допомогою.
Завдяки діджиталізації “Зоря” не втратила аудиторію — навпаки, читачі з усього світу отримали до неї доступ. Це приклад того, як локальне медіа може адаптуватися, не втрачаючи голосу громади.
Фото: redactor.in.ua
Проблема не обмежується папером. Останні місяці принесли хвилю новин про зупинку роботи незалежних онлайн-медіа. У червні свою діяльність призупинили одразу два популярні ресурси — «Медіамейкер» та «Na chasi». У березні — тимчасово припинили роботу «Свідомі». Причина завжди одна — брак фінансування після завершення грантів. Для багатьох редакцій це означає: або шукати інвестора, або закриватися.
В умовах війни, економічної нестабільності і переорієнтації донорської допомоги на гуманітарний сектор, українські медіа залишаються наодинці з системною кризою.
На круглому столі прозвучали конкретні пропозиції:
Але поки це – лише рекомендації. Без реальних механізмів і політичної волі навіть найкращі ініціативи ризикують залишитися на папері.
Місцева газета — це не просто хроніка новин. Це дзеркало міста, у якому зберігаються імена, події, долі. Її втрати не замінить жоден Telegram-канал. Якщо ми не врятуємо друковані та незалежні медіа зараз — за кілька років доведеться рятувати щось набагато важливіше: довіру, локальну історію і саму ідентичність громади.
Юлія Шепілова
