Фото: www.freepik.com
Як спілкуватися з рідними та знайомими, які на фронті?
— Ти там тримайся.
— Напиши, як буде час.
— Ми тут усі за тебе молимося.
Ці слова, які ми кидаємо у месенджер військовому, здаються щирими — і такими вони часто й є. Але чи завжди вони потрібні? Чи завжди допомагають? Як правильно говорити з тими, хто на передовій, щоб не тиснути, не травмувати й не дистанціюватися?
Про це ми запитали психолога Романа Бабіча. Він працює з ветеранами та військовими у Дніпрі, проводить навчання для сімей захисників. Тому добре знає, як багато важить кожне слово.
«Мовчання — це теж сигнал. Якщо ви не пишете, не дзвоните, бо боїтеся сказати щось “не те” — військовий може сприйняти це як байдужість або відсторонення», — пояснює психолог.
«Але й “розпакувати” солдата розпитуваннями “А як там, що ви робите, чи страшно?” — теж не найкращий варіант. Людина на війні — не репортер. Вона не має вам звітувати про фронт».
Натомість варто підтримувати зв’язок так, щоб це було безпечно — і для вас, і для нього. Пишіть прості фрази: «Думаю про тебе. Завжди рада твоїм повідомленням» або «Якщо хочеш поговорити — я поруч».
«Коли військовий читає: “Мені так важко без тебе”, “Я кожен день плачу”, — це дає відчуття провини. Наче він винен у тому, що пішов. Наче має не тільки вижити, а й рятувати вас морально», — каже Бабіч.
«А їм і так нелегко. Іноді єдине, що хочеться — це почути щось нормальне, звичне. Як там дім, як город, що у дітей — без трагізму».
Можна просто ділитися побутовими новинами: «Посадила помідори — зійшли швидше, ніж думала», «Мала нарешті поїхала на гурток», «Кіт розбив вазон, як ти і казав». Це не дрібниці. Це — життя. І воно важливе.
«“Ти наш герой” — це хороша фраза у правильний момент. Але якщо постійно говорити так, виникає відчуження. Людина стає ніби символом, а не реальним другом чи братом», — каже психолог.
«Іноді хочеться, щоб тебе побачили не як захисника, а як звичайного чоловіка, сина, тата. Який боїться, втомився, сумує».
Герої — це добре. Але людині важливо знати, що її люблять не тільки за подвиг.
Не всі на фронті мають змогу або сили відповідати. Це не означає, що вони вас ігнорують. Часто це — втома, нестача зв’язку або бажання просто зберегти внутрішній спокій.
«Тиша — це не завжди байдужість. Це може бути спосіб захистити себе. Головне — не припиняйте писати. Навіть якщо у відповідь нічого немає», — говорить спеціаліст.
Фрази типу «Тримайся», «Все буде добре», «Головне — не здаватися» іноді звучать як порожні кліше. Особливо в моменти, коли людині просто погано. І коли вона не хоче чути поради — а просто знати, що хтось є.
«Будьте людиною, яка не лякається чужого болю. Яка може сказати: “Я не знаю, що сказати. Але я тут. Можеш писати будь-коли і я завжди тебе вислухаю”», — радить психолог.
Це важливе. Навіть якщо вам хочеться поділитися словами коханого, подякою сина, підтримкою побратима — це не ваша історія. Це історія людини, яка зараз на війні. Поважайте її право на приватність.
Пам’ятайте: кожне повідомлення може бути підтримкою. А може — тягарем. Залежить не лише від того, що сказати. А й як.
Говоріть з любов’ю. І слухайте — без поспіху.
Юлія Шепілова
