У травні 2023-го, коли Покровськ ще жив звичним життям прифронтового міста, пральна машинка у квартирі на другому поверсі «хлюпнула» водою і під нею, у вбудованому магазині промислових товарів, потекли стелі й попухли стіни. Власниця крамниці одразу зафіксувала збитки: акти, фотографії, виклик майстра, експертна оцінка на 130 тис. гривень. У грудні 2023 року позов потрапив до Покровського міськрайонного суду, але війна внесла свої корективи: восени 2024-го суд евакуювали, а всі незакінчені справи віддали на розгляд Заводському райсуду Кам’янського.
Поки судова адміністрація перевозила папки з одного міста в інше, Покровськ зазнав безліч ракетних обстрілів. Той будинок, де і квартира відповідачів, і магазин позивачки, дістав влучання. Мешканці давно виїхали, вікна потрощено, у дворах порожньо. Ремонту після затоплення так і не було.
Та судовий процес тривав за своїми, відносно мирними, правилами. у липні 2025 року, у залі Кам’янського суду, суддя розгорнула все ще сухі – буквально й юридично – аркуші справи й постановила: стягнути з власників «винної» квартири понад 130 тисяч гривень збитків, а ще компенсувати судовий збір і вартість експертної оцінки.
Адвокати відповідачів переконували: позов несправедливий. Ремонтувати тепер нічого, місто спорожніло, а позивачка навіть до війни не взялася ремонтувати залитий магазин. У відповідь представник позивачки наполягала на тому, що сам факт затоплення доведений, оцінка збитків законна, а відчуття «несвоєчасності» – проблема не власниці постраждалої крамниці, а затяжної процедури й форс-мажорних обставин воєнного часу.
З формальної точки зору суд залишився в межах класичної логіки цивільного права: є шкода, є її вартісний вимір і є особа, через чию недбалість усе сталося. Те, що сьогодні відшкодований збиток неможливо матеріально «перетворити» на ремонт, для рішення не мало значення. Логіка бойових дій і логіка Феміди розійшлися у різні боки, і кожна, здається, залишилася переконаною у своїй правоті.
Що далі? Власниця магазину теоретично може отримати гроші й вкласти їх у нове життя на безпечнішій території. Власники квартири, з якої колись протік шланг, заплатять за ремонт, котрий так і залишиться на папері, – і можливо підуть оскаржувати рішення до апеляції, вкладаючи ще й у судовий збір. Десь на тлі цих людських драм держава готує власні програми компенсацій за зруйноване житло, і не факт, що суми не перетнуться.
Таким чином історія з пральною машиною перетворилася на юридичний ребус епохи великої війни: що робити, коли шкода беззаперечна, а об’єкта вже немає? Суд відповів прецедентно просто -є шкода, є компенсація. Чи буде це виглядати справедливим у 2025 році для людей, котрі втратили і будинки, і міста, – лишається відкритим питанням.
