Рибалкам Кам’янського дозволили ловити з човнів?

До редакції регулярно надходять запитання щодо навігації для маломірних суден. Формулюють їх по-різному, але суть одна й та сама.

«З початку війни сиджу на березі, човен скоро розсохнеться, в моторі павуки завелися. Відпочивав із родиною на пляжі минулими вихідними — вразила кількість човнів на воді, — пише Василь Кондратюк. — І просто катаються, і на якорях рибу ловлять! Коли онучка спитала, чому ми не виїжджаємо на човні, я не зміг нічого їй відповісти. Підкажіть, може, я щось пропустив і вже можна? Що змінилося?»

Розібравшись у питанні, відповідаємо:

• жодних офіційних змін не відбулося, навігація для малих суден як була закрита, так і залишається. Для легального виходу на воду потрібно мати спецдозвіл від військової адміністрації, на яку наразі покладено повноваження дозволяти або обмежувати рух на водних магістралях;
• контроль здійснюють військові, водна й патрульна поліція. Рибоохорона має право втручатися лише під час нересту;
• усі, хто виходить на воду, по суті, ігнорують заборону і «самі собі дозволили».

Історія питання

З початком повномасштабної війни навігацію закрили абсолютно всім. Без винятків. Підстава залізобетонна: забезпечення безпеки стратегічних об’єктів, контроль водного простору, перешкоджання диверсійній діяльності ворога.

За рік зробили винятки для рибалок-промисловиків і окремих видів спецтранспорту. Усі інші — на березі. Ну як усі — окрім порушників. Деякі рибалки й браконьєри ризикнули, переконались, що їх ніхто сильно не контролює, і продовжили регулярно виїжджати.

Спочатку у контрольних органів не було інструменту для покарання порушників — заборона є, а конкретних законних санкцій проти них не передбачено. До них застосовували слово й умовляння — під’їжджали, проводили бесіду, просили залишити акваторію й більше не порушувати.

Поступово правові моменти врегулювали й внесли до документів відповідні доповнення. Перший протокол за порушення заборони навігації загрожує адмінштрафом у 400 з гаком гривень. Другий — удвічі більший. Третій — удвічі більший за попередній і обіцяє серйозніші санкції, аж до конфіскації судна.

Міркування човнярів розділились

Перші, а їх більшість, вважають заборону розумною. Її мають дотримуватися всі — війна ж триває, хто його знає, як і в який момент усе може обернутися. Треба думати про безпеку й не ускладнювати життя військовим.

Другі вважають обмеження безглуздим і марним. На їхню думку, військова адміністрація могла б дозволити рибалкам виходити на воду на окремих ділянках подалі від стратегічних об’єктів: у закритих затоках, озерах, котлованах, у прибережній смузі другорядних русел Дніпра або хоча б власникам надувних човнів без моторів, на яких малоймовірно перевозити вибухівку, великогабаритну зброю чи інші небезпечні вантажі. Ця категорія човнярів виявилася «найвойовничішою». Вони провокували темпераментне обговорення, закликали до акцій непокори з масовим виходом човнів на воду (що вони нам зроблять, якщо ми всі вийдемо?), здіймали галас у пресі й усіляко намагалися чинити тиск на військову адміністрацію з метою перегляду рішення.

Треті вирішили, що від колективних дій толку не буде і виходять на воду нишком. Не впіймали — добре, виписали штраф — ну, що ж, вважай, що з’їздив на недорогу платну водойму, головне — щоб не дійшло до конфіскації човна.

У соцмережах розгорілися масштабні баталії, які докотилися до інстанцій, що регулюють це питання. Олії у вогонь підлило те, що на окремих ділянках у Полтавській області навігацію для малих суден відкрили. «Чим ми гірші за них? Чому їм можна, а нам — ні?» — заголосили човнярі Дніпропетровщини. У Дніпрі відреагували, запропонувавши всім охочим ходити на воду зареєструватися в окремому, створеному на час війни, спеціальному реєстрі, оснастити борти спецзв’язком і дорогою супутниковою навігацією для відстеження геолокації човна, оплатити й пройти техогляд з інструктажем — і вже тоді, будь ласка — йдіть на воду в тих локаціях, де ми вам дозволимо. Запропонований варіант човнярам геть не сподобався, охочих виявилося вкрай мало і проєкт завис на стадії розробки. На воду, згідно з забороною, як і раніше — не можна. Принаймні легально.

Офіційних контактів з офіційними журналістами у військовій адміністрації Дніпропетровської області всіляко намагаються уникати під різними приводами, а от у приватних розмовах, не для друку, говорять таке.

«Слухай, не рви серце й не витрачай даремно час — ніхто вам навігацію під час війни не відкриє. Ніхто не братиме на себе відповідальність, тим паче, що справи на фронті не найкращі, у будь-який момент може все змінитися. І нам не потрібні сотні безцільно шатаючихся човнярів по всій області. Риболовля й прогулянки на човні — це що? Насамперед це розваги та відпочинок. А під час війни не до розваг».

Аргументи звучать переконливо, не посперечаєшся, у нас багато хто забув про війну й пріоритети в її час. Однак хочеться відзначити один момент у роботі військової адміністрації Дніпропетровської області. Згідно з думкою більшості рибалок, політику щодо навігації для маломірних суден слід було від початку вести інакше:

• або офіційно виділити для риболовлі безпечні ділянки, як вчинили в деяких інших областях України;
• або, якщо вже закривати судноплавство для всіх і всюди, забезпечити виконання заборони абсолютно всіма човнярами. А то вийшло, що законослухняна більшість сидить на березі й спостерігає, як купка привілейованих або «відчайдушних» ігнорує загальний порядок.

Ось така ситуація. Сподіваюся, ми відповіли на запитання читачів, а обирати модель поведінки — особиста справа кожного.

Щодо власне риболовлі. Не можна сказати, що в риби почався жор, але ситуація трохи поліпшала за минулий тиждень: лящів ловили не лише на руслах, а й у Курилівському котловані на звичайну поплавчанку.

Валентин Корж для КамPress