Близько дев’ятої ранку я заходжу до Дніпропетровського обласного центру крові в Кам’янському. Тут досить тихо: кілька людей чекають у коридорі, на вішалці ще багато порожніх гачків, медпрацівники у білих халатах проходять повз. Немає метушні – лише робота, яка триває щоденно й непомітно.
Я приходжу сюди як донор і як журналістка, щоб побачити, як у місті працює система заготівлі крові – та, про яку зазвичай говорять тільки у момент нагальної потреби.
На вході в мене беруть куртку, видають номерок і скеровують у реєстратуру. Далі процес простий і швидкий: паспорт, ідентифікаційний код, кілька хвилин, і мені вже створили картку донора.
Поки працівниця вводить мої дані, завідувачка відділу заготівлі крові Юлія Зубко пояснює, як побудована система:
«У нас діє закон про персональні дані. Ми беремо підпис донорів, щоб їхні дані були захищені. Уже п’ять років у нас працює система штрихкодування: кожній донації присвоюється індивідуальний код, не тільки донору. Ніхто зі співробітників, крім тих, хто має спеціальний допуск, не бачить персональної інформації. Раніше ми писали етикетки вручну – прізвище донора, лікаря. Тепер тільки штрихкод. Там зашифровано все».
Цей процес справді виглядає сучасно та безпечно.
Перед донацією я зазираю у невелику кімнату, де цілодобово видають кров лікарням – і вдень, і вночі. Саме звідси компоненти крові їдуть у медзаклади Кам’янського, по області та на фронт.
Юлія Зубко говорить:
«Донорів стало менше, але ми працюємо. Організовуємо виїзні бригади – їздимо по містах і селах.
Ми зараз як хаб Дніпропетровського обласного центру: треба і туди, і на фронт, і в лікарні. Замовлень багато. Колектив маленький, але ми організовуємося і їздимо, домовляємося».
Мене відправляють до лікаря. Огляд проходить невимушено, але дуже уважно. Запитують про хронічні хвороби, тиск, тату, операції, видалені зуби, сон, жіночі цикли. Вимірюють вагу, ріст, тиск.
Юлія Зубко додає:
«Людина має бути відпочилою, поїсти перед процедурою обов’язково.
Тату – не раніше ніж за пів року. Видалення зубів – не раніше ніж за 10 днів».
Це звучить просто, але логічно – потрібно, щоб донор почувався добре і не нашкодив собі.
У лабораторії працюють швидко. Крапля крові з пальця і за хвилину вже відомо, чи достатній гемоглобін. Також мені пояснюють, що під час донації заберуть ще дві пробірки: одна поїде до Дніпра для перевірки на гепатити, ВІЛ і сифіліс, інша потрібна для визначення групи та резусу. Це роблять кожному, незалежно від того, скільки разів він здавав кров.
Юлія Зубко пояснює:
«Ми обстежуємо кров двома методами – на антитіла та ПЦР. Це дорогий аналіз, але ми його робимо кожному.
Якщо є хоч найменший сумнів – кров бракуємо».
Підозрілі проби не видаються лікарням. Донору пояснюють і пропонують дообстежитись – так система працює на захист тих, хто буде отримувати кров.
Мене відправляють у буфет. Це маленька кімната з теплим світлом, де можна спокійно сісти. Чай і печиво важливі саме до процедури. Це не «винагорода», а підготовка організму, щоб уникнути запаморочення.
Працівниця каже:
«Перший раз краще не дивитися на саму маніпуляцію – у нас бували люди, які від погляду на краплю крові втрачали свідомість».
Я сиджу з чашкою чаю й дивлюсь на інших донорів. У кожного свій настрій, але всіх об’єднує одна мета.
Зала донацій розташована наприкінці коридору. Чотири червоні лежаки: два для здачі крові, два для плазми. Тут світло та чисто, а медсестри працюють так, що зникає будь-яка напруга.
Мені дають у руку невелике гумове сердечко – стискати й розтискати, щоб кров швидше йшла. Голка входить легко, без болю. Мене попереджають: якщо щось неприємне, то одразу треба казати.
У ці хвилини я думаю про те, кому зрештою потрапить ця кров. Відчуття змішані: трохи хвилювання, але більше спокою та розуміння, що роблю щось корисне.
Процедура триває 5–7 хвилин. Медсестри поруч увесь час – стежать за кольором обличчя, самопочуттям, говорять м’яко й уважно. В кінці процедури зазначають, що чекатимуть через 2 місяці на наступну донацію.
Після процедури мені накладають пов’язку та просять кілька хвилин посидіти. Я почуваюся добре. Уявляю, що далі відбувається з цією кров’ю, і ми йдемо дивитися, які проводять маніпуляції надалі.
Мене проводять у технічну кімнату, де пакети фільтрують, ділять на компоненти, центрифугують. Тут працює спеціальна система, яка дозволяє відділити еритроцити від плазми.
Еритроцити зберігають до 42 днів у холодильниках, які контролюють температуру автоматично. Плазму заморожують у новому швидкозаморожувачі, який отримали як гуманітарну допомогу від Чехії – він може охолодити пакет до -70 градусів приблизно за 45 хвилин.
Після цього плазма проходить піврічний карантин, поки донор не здасть кров повторно. Якщо аналізи чисті, плазму «випускають» у лікарні.
Також у центрі виготовляють препарат для людей із порушенням згортання крові з «холодного осадку», який використовують у хірургії, пологових і при гемофілії.
Коли я запитую, чого не вистачає найбільше, відповідь звучить без вагань:
«Зазвичай у Кам’янському швидко “йде” друга позитивна. Часто не вистачає першої позитивної – по всій області її мало. Зараз потрібні всі негативні».
Коли я вже вийшла з лабораторної частини й прийшла в реєстратуру забрати довідку, на стіні помітила прапор військової бригади. Юлія Зубко пояснила:
«Ми підтримуємо нашу 25-ту бригаду кам’янчан. Колектив маленький, але ми збирали на дрон, і на смаколики.
Вони нам подарували прапор в знак того, що ми з ними вже три роки».
Це показує ще одну сторону роботи центру – підтримку військових, яка тут стала частиною буденності.
Перед виходом зі мною ще раз прощаються. У руці довідка на роботу, відшкодування на сніданок, настрій – спокійний, рівний. Це не той випадок, коли ти виходиш із відчуттям «подвигу». Навпаки, усе здається буденним, але важливим.
Юлія Зубко сказала фразу, яка найточніше описує їхню роботу:
«Буває, що одного пакета достатньо, щоб підтримати людину. Люди бояться, непритомніють, кажуть, що страшно. Я кажу: подумайте про те, що ви рятуєте життя. Це правда».
І в цій буденності є сила. Донація займає близько пів години і вимагає лише паспорта, ідентифікаційного коду та бажання допомогти.
А десь у лікарні чи на фронті ця кров може стати шансом на життя.
Саме це і є сенсом усієї тихої, щоденної роботи центру.
Якщо ви хочете долучитися до цієї роботи, це завжди можливо. Міський центр крові в Кам’янському чекає на донорів за адресою вулиця Інститутська, 6.
Це місце працює завдяки тихим щоденним зусиллям і донори є важливою частиною цієї системи допомоги.
Юлія Шепілова
