«Спорт — це не про силу, це про характер»: інтерв’ю з Ельджуном Алієвим, засновником дитячої баскетбольної секції в Кам’янському

Фото: з особистого архіву Ельджуна Алієва

Ельджун Алієв — гравець баскетбольного клубу «Кам’янське», викладач фізкультурного коледжу, а ще — засновник та тренер дитячої баскетбольної секції на базі спорткомплексу «Прометей». Усе, що він робить, побудоване на вірі: у спорт, у силу характеру й найголовніше — у дітей, які ще тільки шукають себе. Ми поговорили з Ельджуном про мрію, що народилась у підлітковому віці, про філософію тренера, про проблеми й потенціал розвитку дитячого спорту в Кам’янському. І про те, чому баскетбол — це значно більше, ніж просто гра. 

— Як виникла ідея створити власну баскетбольну секцію? 

— Ідея виникла ще в підлітковому віці. У моєму дитинстві я дуже любив спорт, але не мав можливості серйозно ним займатись — не було секцій, або ж туди брали лише тих, хто вже добре грав. А я не був таким. Мені відмовляли, і це сильно боліло. Тоді в мене з’явилась мрія — створити свою команду, в якій буде місце кожному, незалежно від рівня підготовки. Але головна мета — не просто розвивати спорт, а формувати цінності. Спорт — це спосіб життя, це мислення. Він допомагає виховати благородство, взаємоповагу, внутрішню силу. Я хотів створити таке середовище, в якому підлітки можуть формувати характер. 

У 15–16 років ця мрія вже оформлювалася чіткіше, але не було ресурсів. Згодом з’явилися люди, які підтримали, повірили, допомогли. І тепер у нас є справжня секція, є попит, діти хочуть до нас приєднуватися. Ми також щороку організовуємо баскетбольний табір — благодійний, некомерційний проєкт. Усе — завдяки друзям, знайомим, людям із серцем. Десять днів інтенсивних тренувань, зустрічей з психологами, мотиваційних виступів. Це вже п’ятий рік, і щороку участь беруть близько 60 дітей. Ми створюємо умови, які нічим не поступаються професійним клубам. 

Фото: з особистого архіву Ельджуна Алієва

— Зараз у Кам’янському діють й інші секції. У чому унікальність вашої? 

— У філософії. Наше головне завдання — не просто навчити кидати м’яч у кошик, а формувати людину. Ми прищеплюємо дітям духовні цінності: доброту, повагу, працелюбність, силу духу. Спорт може закінчитися, а особистість залишиться. Тому ми виховуємо майбутніх дорослих, а не просто спортсменів. 

Перед кожним тренуванням я проводжу мотиваційні розмови — 10–15 хвилин. Це обов’язкова частина. Ми не дозволяємо лайки, не терпимо зверхності. Діти повинні вчитися не боятися суперників, але й не ставитися до них зневажливо. Баскетбол — це точність, а не сила. І в житті так само: важливий правильний вибір, точний “кидок”. 

— Скільки дітей зараз займається у вашій секції? Якого вони віку? 

— Маємо дві групи: молодшу (від 5 до 13 років) і старшу (від 13 до 18, але є й хлопці 20-річні, які грають професійно та тренуються з нами в міжсезоння). У молодшій — близько 20 дітей, у старшій — 25. Стабільно ходить близько 40. Є хлопець, який приїжджає до нас із Верхньодніпровська — йому важлива атмосфера, де він не лише грає, а й зростає як особистість. 

Маємо команду 2008–2010 р.н., яка вже виступала в обласній лізі. Це їхній перший досвід — і з суддями, і з табло, і з серйозним ритмом гри. Ми граємо гідно. Так, команди-суперники мають більше замін і досвіду, але ми тримаємось на рівні. Хоча ми не беремо грошей — на відміну від інших гуртків, де участь коштує 2 тисячі гривень щомісяця. 

— Ви одночасно тренер, викладач, гравець БК «Кам’янське». Як встигаєте? 

— Секрет у тайм-менеджменті. Пари в коледжі, тренування три рази на тиждень з молодшими, двічі — зі старшими, ігри, сім’я. Є чіткий розклад, мінімум прокрастинації. Телефон, телевізор — усе, що забирає час, я намагаюсь відсікати. Єдиний вихідний — неділя. Ми з дружиною проводимо цей день разом, ходимо до церкви. 

— Чи є у вас особисті спортивні амбіції? 

— У мене є мрія: щоб Кам’янське стало баскетбольним містом. Щоб у нас розвивалася система — дитячі школи, команда, секції, турніри. Щоб діти мали мету — вирости тут і далі йти у професійний спорт. У деяких містах є ДЮСШ із баскетбольним відділенням — у нас цього ніколи не було. Хочеться створити логічний ланцюжок: прийшов у секцію, виріс у команді, пішов далі. А ще я мрію про вуличний баскетбольний марафон у центрі Кам’янського — вже маю план на мирний час. 

— Що заважає Кам’янському розвивати спорт системно? 

— Відсутність ідейних людей. Часто в спорті все впирається у «посади» — без мотивації, без оновлення, без молодої крові. Потрібна підтримка від громади, від політиків, бізнесу. Бо без неї ентузіасти довго не протримаються. Потрібна мережа шкільних секцій з реальними тренерами, а не формальні «дали м’яч і пішли каву пити». Тренер — це приклад. І без підтримки цей приклад вигоряє. 

Я би дуже хотів, щоб у Кам’янському була й жіноча команда. Був випадок — дівчинка-сирота дуже хотіла грати, але їй не було з ким. Це дуже болить. 

Фото: з особистого архіву Ельджуна Алієва

— Що б ви сказали батькам, які сумніваються, чи варто віддавати дитину в спорт? 

— Якщо немає медичних обмежень — однозначно треба. Батьки мають бути прикладом. Сучасні батьки частіше дають дитині телефон, ніж м’яч. Але спорт — це не лише про фізичну форму, це про характер, впевненість, віру в себе. Неважливо, чи стане дитина професіоналом. Важливо, що вона отримає досвід, силу духу. Спробувати варто все. І найголовніше — не робити вибір за дитину, а дати їй простір шукати себе. 

— Яке слово найточніше описує вашу роботу тренера? 

— Віра. Я вірю в дітей. І коли вони це відчувають — розкриваються. Спорт і психологія дуже пов’язані. Є діти, яким удома кажуть: «У тебе нічого не вийде», але тут вони чують інше — і починають змінюватися. 50% успіху — це віра в себе. І я хочу дати кожній дитині цей шанс повірити в себе. 

Дізнатися більше про дитячу баскетбольну секцію, графік тренувань і можливість запису можна в офіційній Telegram-групі.

Юлія Шепілова