Фото: unsplash.com
У місцевих онлайн-групах Кам’янського останнім часом дедалі частіше з’являються запитання від жінок, які цікавляться сурогатним материнством. Хтось розглядає це як шанс допомогти безплідним парам, але більшість відкрито говорить про фінансову мотивацію: “це один з небагатьох способів швидко заробити великі гроші”. Україна залишається одним із небагатьох європейських напрямків, де сурогатне материнство офіційно дозволене законом і водночас є доступним для іноземців.
Станом на 2025 рік, сурогатне материнство в Україні дозволене лише для гетеросексуальних пар, які перебувають у шлюбі, та мають медичні показання, що унеможливлюють виношування дитини. Це регулюється такими документами:
Сурогатна мати не має юридичних прав на дитину. Між нею та біологічними батьками укладається нотаріально завірений договір. Всі програми реалізуються тільки через клініки, які мають відповідну ліцензію.
Пані Оксана (ім’я змінено), жінка з досвідом участі в програмі сурогатного материнства, ділиться так:
“Я не відчула якихось особливих гормональних навантажень. Повертаєшся додому — і виплескуєш усе накопичене тепло на своїх дітей. Всі щасливі. Але йти в це треба з холодною головою, точно знаючи, чого ти хочеш.”
За її словами, гонорари значно відрізняються залежно від того, чи це пряма домовленість із біобатьками, чи через клініку:
Іноді вартість програми може бути в євро — це залежить від громадянства замовників. За оцінками міжнародних і українських джерел, понад 80% замовників програм сурогатного материнства в Україні — іноземці. Такий високий попит пов’язують із відносно доступною вартістю процедур, відсутністю законодавчих заборон і наявністю кваліфікованих фахівців у репродуктивній медицині. Після народження біологічні батьки роблять тест ДНК для підтвердження батьківства.
Участь у програмі має чіткі медичні обмеження:
“Якщо у вас негативний резус-фактор або зайва вага, буде важче знайти програму. І клініки справді перевіряють наявність нікотину в крові,” — розповідає жінка.
Жінки у соцмережах часто діляться не лише успішними історіями. Деякі згадують випадки, коли дитина народилася з патологією і біобатьки відмовилися її забирати. Інша жінка розповідає:
“Моя знайома вже вдруге була сурогатною мамою. У неї є своя родина, чоловік не проти. Інша — народила дитину, яку батьки не захотіли забирати. Її чоловік заборонив їй залишити малюка. Вона зараз у депресії.”
Юридично такі ситуації не до кінця врегульовані.
В окремих коментарях звучить гнівна критика: мовляв, це торгівля дітьми. Водночас інші учасниці дискусій кажуть: “Хоч хтось у цьому світі дарує дітям життя. Хіба це зло?”
“Я хоч і підірвала трохи здоров’я, але не шкодую. Я знала, куди йду. І головне — змогла подарувати життя тим, хто його так чекав,” — ділиться жінка.
Але навіть ті, хто впевнений у своєму виборі, радять добре все зважити:
“Попросіть копію договору ДО того, як поїдете. Якщо куратор не хоче показувати — тікай, значить щось приховують.”
Сурогатне материнство — це не лише про заробіток, і не тільки про допомогу. Це складне моральне, емоційне, юридичне та медичне рішення. Воно змінює не лише життя бездітної пари, а й самої сурогатної мами.
Поки в Україні не існує спеціального закону «Про сурогатне материнство», всі ризики лягають на плечі жінки. І перш ніж зробити цей крок, варто не лише підписати договір, а й дати собі чесну відповідь: чому я це роблю — і до чого готова?
Юлія Шепілова
