Сходами підіймаємося до приміщення спортивної школи №3 у Кам’янському. Відчиняються двері – і одразу відчувається запах свіжої фарби: у закладі тривають ремонти. У коридорі — тенісний стіл, на столах лежать шахові дошки. За зачиненими дверима — кілька спортивних залів. Тут, серед матів, гартується характер, міцніє дух, народжуються чемпіони.
Ми завітали на одне з тренувань із греко-римської боротьби — олімпійського виду спорту, що став візитівкою ДЮСШ №3.
— У нас тренуються і 5-річні діти, і дорослі — до 22–23 років, — розповідає Юрій Олександрович Никитенко, тренер з понад 27-річним досвідом. — Але й є ветерани, яким за 50. Вони ввечері приходять, грають у теніс, показують молодим хлопцям вправи, діляться досвідом.
Тренер ділиться філософією своєї роботи:
— Тренер — це не просто людина, яка показує прийоми. Він має знати про учня все: як той спить, що їсть, чим живе. На тренуванні чи на змаганнях важливо вловити настрій дитини й підтримати її. Бо можна бути чудово підготовленим, але “перегоріти” психологічно і програти.
Для нього греко-римська боротьба — не лише спорт:
— Це філософія, це виховання. І найголовніше — виростити порядну людину. Чемпіонство — другорядне.
Разом із Юрієм Олександровичем дітей тренують ще двоє досвідчених фахівців — Євгеній Вікторович Лютий та Олександр Володимирович Щербаков.
— Нещодавно проходили змагання, з яких ми повернулися, — розповідає Юрій Олександрович. — Це був відбірковий турнір на чемпіонат світу серед спортсменів до 20 років. З Дніпропетровської області привезли два третіх і два п’ятих місця. Від Кам’янського дітей не було — ми їздили як судді.
Усі троє тренерів — судді національної категорії. Вони не тільки готують спортсменів, а й щороку працюють на найпрестижніших змаганнях. Цей досвід допомагає їм ще краще розуміти вимоги сучасного спорту й передавати їх вихованцям.
Один із найуспішніших спортсменів школи — Іван Стефанський. У 2024 році його визнано найкращим спортсменом області. Він здобув “золото” на чемпіонаті України серед дорослих до 23 років, брав участь у чемпіонатах Європи та світу. Як і Єгор Одновол, отримує стипендію від міського голови.
Сьогодні Іван не тільки тренується, а й сам передає знання дітям у стінах рідної школи:
— Раніше тут було складно і цікаво. Але саме це дало мені основу. Зараз я вже сам треную молодших, і розумію, наскільки важливу роль відіграє тренер у житті спортсмена.
Юрій Олександрович — дуже добра та дбайлива людина. Він не просто тренер — він підтримував мене у важкі моменти, мотивував, коли щось не виходило. Я йому багато чим зобов’язаний. Без нього я, мабуть, і не дійшов би до того рівня, на якому зараз перебуваю.
Іван — не єдиний приклад успішного переходу з учня у наставника. Усього школа випустила понад тисячу вихованців, серед них — майстри спорту, кандидати у майстри спорту, чемпіони України, Європи, учасники міжнародних турнірів.
Поки ми спілкуємось із тренером, починають заходити хлопці. Вони вітаються, тиснуть Юрію Олександровичу руку і поспішають у роздягальню — рівно о 12:00 має початися тренування.
Тренер вигукує:
— Всі в зал!
Починається рух — хлопці шикуються і розпочинають із розминки. Першим стоїть Михайло Руденко — нині живе і навчається у Дніпровському спортивному коледжі, але на літні канікули приїхав до рідного залу. За ним — випускник 11 класу Дмитро Піддубний. Планує вступити до інституту фізичної культури:
— Документи подав? — гукає тренер.
— Так, у Київ, Дніпро — і на тренерство, і на спортивний менеджмент, — відповідає Дмитро, не зупиняючись.
Третім біжить Богдан Гречин — його батько майстер спорту міжнародного класу з велоспорту, а сам Богдан нині навчається у ліцеї імені Івана Піддубного в Києві. Колись починав саме тут, у ДЮСШ №3.
Далі приєднуються молодші — хлопці, які лише перейшли у 8 клас, але вже мають досвід участі у чемпіонатах України. А ось Ілля Щербина та Тимофій Єфремов сьогодні тренуються у Дніпрі. Тимофій з вересня навчатиметься у спортивному училищі — його, як і багатьох талановитих хлопців, тренери передають до професійних закладів.
— У нас тренування — чотири рази на тиждень. Там — двічі на день, п’ять днів на тиждень. Їх там і годують, і возять на змагання за рахунок училища, — пояснює тренер.
Розминка добігає кінця. Сміх змінюється на тяжке дихання, жарти — на зосередженість. Тренери супроводжують кожен рух:
— Тазом! Ногами вибивай! Швидше! Ліву, праву! Без кидка! Ще разочок! Почали!
Ті, хто трохи втомився, просяться “подихати”. Під час виконання однієї з вправ Міша скаржиться:
— Не можу це робити, спина болить.
— Чим ти мажеш? У наш диспансер ходив? — питає тренер. — Сходи, там все безкоштовно, тебе підлікують.
Інший тренер, із посмішкою, додає:
— Але щойно Богдана кидав — не видно було, що щось болить. Падай так, щоб тобі було зручно.
На сьогодні у ДЮСШ №3 діють шість відділень: греко-римська боротьба, тхеквондо, легка атлетика, теніс, шашки і шахи. Загалом заклад відвідують 400 дітей.
Зал для греко-римської боротьби діє не лише на базі школи по вулиці Запорізькій, 7, а й у ліцеї №29 на лівому березі. Новий зал у ліцеї працює з січня — він приймає учнів з 2 по 11 клас.
— Греко-римська боротьба — це олімпійський вид спорту. Він був ще на першій Олімпіаді в Стародавній Греції. І зараз цей спорт допомагає дітям ставати сильнішими — не тільки фізично, а й як особистості, — підсумовує Юрій Олександрович.
Поки ми залишаємо зал, у ньому продовжують лунати команди тренерів, важке дихання і ритмічні удари тіл об мати. Це не просто тренування. Це — щоденна робота над собою, над характером і тілом. Тут немає місця випадковим людям. У цій школі не просто навчають перемагати, — тут формують людей, здатних не здаватися.
У ДЮСШ №3 греко-римська боротьба — це більше, ніж олімпійський вид спорту. Це — спільнота, традиція, сила. І шанс для кожного хлопця знайти себе, свою дисципліну, свій шлях. А іноді — і свою перемогу.
ДЮСШ №3 продовжує набір дітей до спортивних відділень. Якщо ваша дитина мріє про спорт — саме час зробити перший крок.
Юлія Шепілова
