Фото ілюстративне: freepik
Четвертий рік повномасштабної війни в Україні супроводжується не лише боєм на фронті, а й боротьбою за слова. Питання мови дедалі частіше опиняється в центрі публічних дискусій — від електронних петицій до побутових конфліктів у транспорті.
Нещодавнє відео з українського потяга спричинило бурхливе обговорення в соцмережах. Двоє молодих людей, що їхали до Львову, розмовляли російською. Їхня сусідка по купе зробила зауваження: «У Львові розмовляють українською», — і навіть закликала «їхати додому в Росію». Частина глядачів побачила в її словах прояв нетерпимості, інші — вимогу дотримуватися мовного закону та вшанування загиблих у війні.
Ситуація стала лакмусовим папірцем: чи є мова приватною справою людини, чи вона має перетворитися на суспільний обов’язок у час війни?
На сайті Кабінету Міністрів України сьогодні серед найпопулярніших тем — саме мовні питання. Серед петицій, що збирають підписи:
Їхня поява засвідчує: суспільний запит на чітке визначення ролі державної мови лише посилюється.
Дослідження Міжнародного холдингу 4Service (вересень 2024 — серпень 2025 року), опубліковане медіа The Page, показало: понад 93% компаній в Україні обслуговують клієнтів українською. У банках цей показник становить 91%, у супермаркетах — 90%, в автосалонах — до 96%. Найбільше використання російської зафіксовано на Одещині, Дніпропетровщині, Київщині, Харківщині та Запоріжжі.
«Українська мова дедалі частіше сприймається бізнесом не лише як засіб спілкування, а й як елемент національної ідентичності та поваги до клієнта», — йдеться у висновках дослідження.
Всеукраїнська статистика свідчить про поступове зростання використання української. Та на місцевому рівні ситуація не завжди відповідає цим цифрам. У Дніпропетровській області традиційно переважає російськомовне населення, і, за нашими спостереженнями, російську можна почути частіше за українську.
У Кам’янському досить часто трапляються випадки обслуговування російською — від невеликих магазинів і закладів харчування до навіть деяких державних установ. Вулиці міста досі «прикрашають» вивіски та рекламні оголошення російською. Це контрастує з вимогами чинного закону, який зобов’язує використовувати державну мову у сфері публічного обслуговування та реклами.
Тож офіційна норма існує, але її практичне впровадження потребує часу й системних зусиль.
Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» чітко визначає статус української:
Таким чином, закон встановлює чітку рамку: у публічній сфері українська є безальтернативною, тоді як у приватному спілкуванні — свобода вибору зберігається.
Частина українців переконана: говорити мовою, з якою вони виросли, — їхнє право. Інші наголошують: у час війни використання російської у публічному просторі є проявом неповаги та загрозою національній безпеці.
Не можна забувати й про зовнішній контекст. Однією з заяв Росії, якою вона виправдовувала повномасштабне вторгнення, було нібито «ущемлення прав російськомовного населення України». Ситуації, подібні до тієї, що трапилася в потязі, можуть підкріплювати цю наративну лінію агресора. Саме тому важливо залишатися об’єднаними, дотримуватися законів і не давати підґрунтя для ворожої пропаганди.
Факт залишається фактом: українська мова дедалі впевненіше займає простір від державних установ до кав’ярень. Проте локальна реальність Кам’янського нагадує — шлях до повного утвердження державної мови ще далекий, а соціальні суперечки довкола неї триватимуть і надалі. І якщо зараз неможливо знайти компроміс деяким українцям у цьому питанні, то залишається сподіватися, що у майбутньому дискусії щодо мовного питання частіше знаходитимуть вирішення.
Юлія Шепілова
