Суть історіїПерша дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя 1 вересня 2025 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області Інни Іщенко. Підстава – ознаки порушення правил самовідводу під час розгляду цивільної справи про стягнення боргу понад 4 млн грн.
За версією скаржника, ключові процесуальні кроки судді створили часовий люфт, яким відповідач скористався, щоб подарувати синові майновий масив: три земельні ділянки, свинотоварну ферму та магазин. Апеляційний суд згодом забезпечив позов і заборонив відчуження, але було вже пізно: реєстратор відмовився вносити заборони, адже право власності на об’єкти вже було переоформлено.
16.12.2024 позивач подав до Петриківського райсуду позов до відповідача про стягнення боргу за розпискою (договором позики): 28000 дол. США + 2000 євро, нарахування та санкції, загалом 4 072 452,50 грн. Одночасно подано заяву про забезпечення позову шляхом арешту конкретного нерухомого майна відповідача.
20.12.2024 суддя Іщенко відмовляє в заяві про накладення арешту на майно.
30.12.2024 відкриває провадження, призначає підготовче засідання на 14.01.2025.
20.01.2025 суддя заявляє самовідвід, посилаючись на давнє професійне спілкування та «певні стосунки» з відповідачем і його дружиною, що могло створити у розсудливого спостерігача враження упередженості.
07.02.2025 відповідач дарує синові нерухомість: кілька земельних ділянок, ферму та магазин (договори дарування №90–92, 94–95, посвідчені приватним нотаріусом).
01.04.2025 Дніпровський апеляційний суд скасовує відмову в накладенні арешту та забороняє відчуження переліку майна відповідача.
Квітень–травень 2025 державний реєстратор відмовляє у внесенні заборони, бо на дату звернення майно відповідача вже переоформлене на його сина.
Вища рада правосуддя звертає увагу на два ключові аспекти:
Час і послідовність процесуальних дій. Суддя спершу розглянула і відмовила в накладенні арешту на майно відповідача, а вже потім заявила самовідвід, хоча підстави для відводу, за її ж словами, були відомі раніше. Формально самовідвід заявлено «вчасно» (до початку підготовчого засідання), але зміст проблеми – у впливі попередніх рішень на перебіг справи та реальні наслідки для сторін.
Наслідки відмови в накладенні арешту. Поки тривало апеляційне оскарження відмови, відповідач встиг безперешкодно відчужити майно на близького родича. Коли апеляція заборонила відчуження, заборону фізично не можна було внести до реєстру – власник уже інший.
З точки зору процесуального права, йдеться про можливе порушення правил відводу/самовідводу (підпункт «д» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів»): суддя, щодо якої є обставини, що викликають сумнів у неупередженості, не повинна вчиняти процесуальні дії по суті. Кодекс суддівської етики додатково вимагає уникати поведінки, що створює враження прихильності чи упередженості, а практика ЄСПЛ оцінює безсторонність як за суб’єктивним, так і за об’єктивним критеріями. Саме на ці стандарти посилається ВРП, пояснюючи логіку відкриття дисциплінарної справи.
Вища рада правосуддя
У письмових поясненнях суддя Іщенко стверджує, що на момент відмови в забезпеченні та відкриття провадження вона вважала себе здатною розглядати справу неупереджено. Внутрішнє переконання заявити самовідвід сформувалося вже після відкриття провадження, до початку підготовчого засідання, аби уникнути навіть видимості упередженості з погляду стороннього спостерігача. Вона наполягає, що особисто не має зв’язків чи симпатій, які могли б вплинути на рішення, і вбачає відсутність підстав для дисциплінарного провадження.
За даними реєстрових довідок, відповідач подарував синові, зокрема:
Ці об’єкти входили до переліку, на який позивач просив накласти заборону відчуження як захід забезпечення позову.
Юридична кваліфікація мотивів є темою дисциплінарного провадження. Факти, встановлені на попередньому етапі, говорять про інше: послідовність процесуальних кроків і відмова в оголошенні заборони на відчуження майна відповідача створили для відповідача реальне вікно, аби змінити власника майна. Чи був це умисний сценарій або наслідок процесуальної недбалості, ВРП з’ясує під час розгляду по суті. Власне, саме наявність таких ознак і стала підставою для відкриття дисциплінарної справи.
Скаржник наполягає: коли суддя визнала «певні стосунки» з відповідачем і його дружиною як підставу для самовідводу, це означало, що подібна об’єктивна підстава існувала і на момент розгляду заяви про накладення арешту. Відтак ухвала про відмову в забезпеченні позову, постановлена суддею, яка мала заявити самовідвід раніше, стала процесуальним важелем, що дозволив відповідачу вчасно розпорядитися активами.
Апеляційний суд, переглядаючи питання про накладення арешту на майно відповідача, прямо зазначив, що сума позову є значною, існує реальна загроза невиконання або утруднення виконання можливого рішення, а заборона відчуження збалансовує інтереси сторін і не обмежує відповідача у володінні та користуванні майном. Паралельно позивач, за словами скаржника, готує окремий позов про визнання договорів дарування фраудаторними.
Забезпечення позову — це тимчасовий процесуальний інструмент, який заморожує ризики: забороняє відчуження активів або іншим чином фіксує статус-кво, щоб майбутнє рішення суду не виявилося папірцем без виконання. Інститут має превентивний характер: спрацьовує до того, як активи змінять власника. Якщо забезпечення не призначено вчасно, повернути все назад набагато складніше: потрібні окремі процеси проти нових власників або оскарження правочинів як фраудаторних.
ВРП наголосила: відкриття дисциплінарної справи не означає автоматичної вини. Орган перевірятиме, чи були порушені стандарти неупередженості та чи допустила суддя дії, несумісні з обов’язком своєчасного самовідводу. Якщо порушення підтвердиться, можливі дисциплінарні санкції. Якщо ні, то провадження буде закрито.
Висновок для читача. Ця історія не лише про персональну відповідальність конкретного судді. Вона про ціну процесуальних дрібниць. Відмова в забезпеченні позову суттєво змінює судовий процес і у справи виникає паралельна реальність: майно вже у родича, апеляція з’явилася запізно, а виконання потенційного рішення перетворюється на кросворд з додатковими позовами. Саме для таких випадків дисциплінарні органи і запитують: чи все було зроблено вчасно та без тіні сумніву в неупередженості.
Віталій Файб
