Фото: sud.ua
25 серпня Заводський районний суд Кам’янського визнав солдата-контрактника винним у тривалому ухиленні від військової служби, але замість реального ув’язнення призначив йому умовний строк за угодою з прокурором. 27 серпня парламентський комітет рекомендував Раді прийняти за основу законопроєкт, який зробить неможливими умовні вироки за непокору наказу командира — передбачаючи для такого правопорушення від п’яти до десяти років тюрми без права на пом’якшення. Ці дві історії — вирок і законодавча ініціатива — показують, що в Україні триває дискусія про баланс між військовою дисципліною й індивідуальною відповідальністю в умовах війни.
Солдат контрактної служби ремонтувальної роти тривалий час не виконував службових обов’язків: за матеріалами справи, з січня він фактично жив «на власний розсуд», хоча перебував у штаті ремонтної роти. Суд визнав його винним за частиною четвертою статті 409 ККУ — ухилення від військової служби в умовах воєнного стану — і формально призначив п’ять років позбавлення волі.
Втім, сторонами була укладена угода про визнання вини. Це дозволило замінити реальне покарання на умовний строк: два роки випробування з обов’язком перебувати під контролем пробаційних органів і не виїжджати з країни. Фактично військовослужбовець залишився на волі.
Цей випадок яскраво показує, що навіть за тривале ухилення від служби у воєнний час суди мають можливість призначати умовні вироки.
Законодавці вирішили усунути таку можливість у справах про непокору. Комітет Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності 27 серпня рекомендував прийняти за основу законопроєкт №13452. Документ передбачає, що за непокору наказу командира військовослужбовець може бути покараний лише реальним позбавленням волі строком від п’яти до десяти років. Суд більше не матиме права призначати умовний строк або пом’якшувати вирок.
Чинна редакція Кримінального кодексу вже забороняє умовні вироки за низку військових злочинів, зокрема за дезертирство чи самовільне залишення частини. Проте стаття 402, яка стосується непокори наказу, у цьому переліку відсутня. Це означає, що сьогодні військовий, який відмовився виконати наказ у бойовій обстановці, все ще може розраховувати на умовний термін. Автори ініціативи вважають таку ситуацію нелогічною й небезпечною.
Варто чітко розрізняти дві статті Кримінального кодексу. Стаття 402 передбачає відповідальність за відмову виконати наказ командира. Саме вона є предметом законопроєкту і саме щодо неї пропонується жорстке правило: лише тюрма без жодних «поблажок».
Натомість стаття 409, за якою було засуджено військового у Кам’янському, регулює випадки ухилення від військової служби — тривалу неявку, систематичне невиконання обов’язків чи інші подібні дії. У законопроєкті №13452 ця стаття не згадується. Тобто ухилення від служби, як і раніше, може завершуватися умовним строком, якщо суд визнає це можливим.
Якщо Верховна Рада ухвалить законопроєкт, суди будуть зобов’язані призначати лише реальне позбавлення волі за непокору наказу. Це має стати сигналом для військових: відмова від виконання бойового наказу у воєнний час матиме неминучий і суворий наслідок.
Втім, правники попереджають про складність у розмежуванні різних випадків. Не завжди очевидно, чи була відмова актом непокори, чи, можливо, вона зумовлена обставинами, що реально загрожували життю або робили наказ невиконуваним. У таких ситуаціях судова практика потребуватиме особливої уваги.
Українське законодавство зберігає принцип: злочинний наказ не підлягає виконанню. Якщо командир вимагає скоїти злочин — наприклад, атакувати мирних жителів чи порушити міжнародне право, — підлеглий не зобов’язаний виконувати такий наказ. Відповідальність лягає на командира.
Законопроєкт №13452 не змінює цього правила. Його мета — зробити неможливим уникнення покарання саме у випадках відмови від виконання законних бойових наказів.
Позиція авторів законопроєкту зрозуміла: дисципліна під час війни є питанням життя і смерті. Один солдат, який вирішив ухилитися від служби чи відмовився виконати наказ, може зірвати операцію і поставити під загрозу життя десятків побратимів. Тому умовні строки за такі дії, на думку депутатів, неприйнятні.
Вирок у Кам’янському показав, що чинна система дозволяє уникати реального ув’язнення навіть за тривале ухилення від служби. Законопроєкт №13452 покликаний закрити цю «лазівку» принаймні щодо непокори наказу. Але питання, чи поширювати жорсткіші правила і на ухилення від служби, залишається відкритим.
Юлія Шепілова
