Закон № 4555-IX: що змінюєтcя у кримінальному процесі та чому це викликало хвилю протестів

justice items design over purple

22 липня 2025 року Верховна Рада ухвалила Закон № 4555-IX, яким внесено зміни до Кримінального процесуального кодексу України. Закон стосується особливостей досудового розслідування у справах щодо зниклих безвісти під час війни, проте містить низку положень, що докорінно змінюють баланс повноважень у сфері антикорупції.

Реакція на ухвалення цього закону не забарилася. У деяких містах країни почалися акції протесту. Причина — суттєве посилення повноважень Генерального прокурора, що може поставити під загрозу незалежність антикорупційних органів. Нагадаємо, що з 21 червня 2025 року Генеральним прокурором України є Руслан Андрійович Кравченко.

Закон, який починався як гуманітарний

Первинна мета законопроєкту № 12414 — створити правові механізми для розслідування зникнень осіб безвісти в умовах війни. Зокрема, прокурори отримали можливість переносити розслідування ближче до місця проживання родичів зниклих. Це покликано забезпечити більший захист прав постраждалих родин, особливо у випадках, коли зникнення відбулося на тимчасово окупованих територіях.

Однак до другого читання до законопроєкту були внесені радикальні зміни. В остаточній редакції документ суттєво трансформувався та охопив зміни в низці статей КПК, що стосуються роботи НАБУ, САП, прокуратури та слідчих органів.

Ключові зміни у системі кримінального правосуддя

Головне нововведення закону — суттєве розширення повноважень Генерального прокурора. Відтепер саме він (або особа, що виконує його обов’язки):

• може надавати письмові вказівки слідчим, дізнавачам та прокурорам — і ці вказівки обов’язкові до виконання;
• отримає повний доступ до матеріалів досудового розслідування НАБУ та САП;
• має право самостійно визначати, який орган буде розслідувати ту чи іншу справу, якщо вважатиме попереднє розслідування неефективним;
• вирішує спори щодо підслідності, зокрема у справах, що могли б належати до НАБУ чи БЕБ;
• може самостійно закривати кримінальні провадження проти високопосадовців;
• здобуває право призначати прокурорів без конкурсу та перевірки в умовах воєнного стану.

Позитивні аспекти

Попри критику, закон містить ряд конструктивних новацій. Найважливіша — запровадження спецпроцедури для розслідування справ про зниклих безвісти. У такий спосіб держава реагує на запит суспільства та виклики війни. Також посилюється підзвітність слідчих та дізнавачів, які зобов’язані виконувати вказівки прокурора. Це може допомогти в боротьбі з саботажем у слідстві.

Запроваджена кадрова гнучкість дозволяє відносно швидко поповнювати кадровий склад прокуратури в регіонах, де тримати конкурси неможливо через бойові дії.

Небезпечні зміни: під загрозою незалежність НАБУ та САП

Найбільш суперечливим елементом закону є фактичне підпорядкування антикорупційних органів Генеральному прокурору. До ухвалення закону прокурор САП мав функціональну автономію, зокрема самостійно вирішував кадрові та процесуальні питання. Тепер же кожне призначення, клопотання чи підпис підозри підлягатиме погодженню з Генеральним прокурором.

Це створює ризик ручного управління розслідуваннями НАБУ та потенційно вiдкриває можливості для зловживань. Зокрема, справи проти високопосадовцiв можуть бути виведенi з пiдсудностi ВАКС i передаванi до “звичайних” судiв, де шанс на об’єктивний розгляд значно нижчий.

Полiтична i громадська реакцiя

Представники опозицiйних фракцiй блокували трибуну під час обговорень. Наступного дня після ухвалення закону вiдбулися акцiї протесту. Директор НАБУ Семен Кривонос та очiльник САП Олександр Клименко закликають президента ветувати закон.

Як повiдомила “Українська правда”, “останнiй генеральний прокурор з такою кiлькiстю повноважень — це Пшонка” (УП, 22.07.2025). Громадськi органiзацiї, зокрема Центр протидiї корупцiї та фундацiя DEJURE, побачили в законi спробу вiдкату реформ часiв Майдану i загрозу членству України в ЄС.

Звісно, підпорядкування прокуратурі має і певні позитивні наслідки. Зокрема, це може забезпечити єдність координації правоохоронних органів, узгодженість дій у кримінальному провадженні та оперативний обмін інформацією між структурами. Такий підхід може сприяти більш чіткій організації процесу розслідувань і уникненню дублювання функцій.

Щодо статусу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), важливо розуміти, що їхня незалежність є не лише суспільним запитом, а й вимогою міжнародного законодавства, яке Україна взяла на себе.

Угода про асоціацію з Європейським Союзом передбачає створення функціонально незалежних антикорупційних органів. Європейська комісія чітко визначила, що незалежність НАБУ і САП є однією з ключових умов для початку переговорів щодо вступу України до ЄС.

З іншого боку, залежність САП від Офісу Генерального прокурора розглядається як класична ознака політичного контролю, яка підриває довіру до об’єктивності та ефективності розслідувань у сфері антикорупції. Це негативно впливає на репутацію органів і ставить під сумнів результати їх роботи.

Таким чином, баланс між координацією та незалежністю є критично важливим для успішної роботи антикорупційних структур в Україні.

Юлія Шепілова