Фото: freepik.com
У травні 2025 року Петриківський районний суд визнав винним мешканця смт Царичанка Дніпропетровської області Юрія Велегуру у розпалюванні національної ворожнечі. Причиною стали публікації у Facebook, де він принижував єврейський народ.
Суд оштрафував чоловіка на 5100 гривень, а також стягнув з нього витрати на проведення експертиз в сумі 27000 грн. Крім того суд конфіскував мобільний телефон.
Судове рішення: у реєстрі №127527704
У вироку зазначено, що публікації Велегури «спрямовані на збудження ворожнечі та ненависті до представників єврейської національності», містять «образливі кліше» та пропагують «етнічну вищість». Дослідження експерта підтвердило: це класичні приклади мови ворожнечі.
Проте після вироку самі дописи залишилися у відкритому доступі. У квітневих публікаціях на сторінці Велегури на Facebook усе ще можна побачити ті самі образи, за які його було притягнуто до відповідальності.
Це викликає запитання: чи має судовий вирок реальний вплив, якщо публічні образи досі поширюються?
Скріншот зі сторінки Юрія Велегури на Facebook
На проблему звертають увагу правозахисники та юристи, які працюють із темою цифрових прав.
Максим Дворовий, юрист Лабораторії цифрової безпеки, наголошує:
«Саме співпраця з представниками соцмереж — ключ до боротьби з мовою ворожнечі… Державі треба узгодити з соцмережами критерії мови ворожнечі, за якими платформи зможуть її видаляти».
Інакше кажучи, якщо Facebook чи інша платформа не реагує, вирок не має сили в цифровому просторі. Видалення подібного контенту — це не обов’язок суду, а відповідальність самої платформи та її алгоритмів модерування.
Європейський суд з прав людини у справі Sanchez v. France визнав: власник публічного акаунта несе відповідальність за коментарі та публікації з мовою ворожнечі під своїми постами, якщо свідомо їх не видаляє.
Юристка Валентина Теличенко коментує це так:
«Власника сторінки можна притягнути до відповідальності, якщо він свідомо залишає мову ненависті публічною, особливо якщо має вплив».
А Максим Дворовий уточнює:
«Такі коментарі (які є “очевидно неправомірними”) мають оперативно видалятися посередниками — інакше вони можуть відповідати за поширення ненависті».
Ці позиції чітко вказують: у випадках публічного обговорення ненависті не можна обмежитися лише штрафом — потрібні реальні механізми видалення контенту, а інакше покарання виглядає формальним.
Попри судовий вирок, дописи Юрія Велегури з мовою ворожнечі залишаються публічними. У результаті складається враження, що вирок став «паперовою перемогою» — звітною дією, яка не зменшила присутність мови ненависті в інформаційному просторі.
Цей випадок вкотре показує: боротьба з антисемітизмом і ксенофобією в інтернеті — це не лише робота судів, а й реальна відповідальність соцмереж. Без блокування чи видалення образливих публікацій жоден вирок не зможе захистити спільноти, які стають об’єктом ненависті.
