Невідомо, чи прийде цього року в наші краї класична зима, але абсолютно точно — повноцінного літа вже не буде. Хіба що «бабине» завітає ненадовго.
Відкати до тепла ще трапляються: можна підставити щоку під сонечко й трохи зігрітися, але в спину вже тягне злим холодом. Попереду затяжний період міжсезоння, який останніми роками ніхто й назвати не може: чи то «осіння зима», чи то «весняна хрінь», але тепла не буде вже ні там, ні там. Рибалки Кам’янського це добре розуміють і поспішають насолодитися улюбленою справою.
Традиційні для жовтня пошуки хижака, який набирає на холодний період жирок на боках і через це активно живиться. Місця — теж традиційні: мисливці на щуку, окуня та судака тягнуться в бік Полтави. Орлик, Шевченки, гирло Ворскли — багаті на цю рибу. В принципі, для наших країв це своєрідна Мекка хижака. Побродити берегом там не виходить — кругом очерет і плавні. Вибір невеликий: або тягнути човен із собою, або брати напрокат.
«Відвідали минулих вихідних турбазу “Перлина”, дуже вже хотілося хижака, — розповідає Сергій Вірнул. — Взяли напрокат залізний човен, бронювали заздалегідь. Мотор свій. Залишилися ні з чим. У затоках — суцільна трава, а на великій воді треба знати місця: море безкрає, та ще й поліція контролює виходи на фарватер. Ну й вітер хвилю гнав, некомфортно. На одній із знайдених ям несподівано взяли карася на воблер і непоганого ляща на силікон. Але ж це не хижак!».
За словами Сергія, безпосередньо в затоці турбази, де є облаштовані альтанки, компанії «шашличників» дуже жваво ловили долоневого карася, не відходячи далеко від машин. «Краще б ми там залишилися — користі більше й морської хвороби нема. На воді в болтанку хитало. Та й дешевше», — підсумував невдалий мисливець на хижака. Втім, додав, що невдачу на риболовлі вдалося компенсувати грибами — на зворотному шляху, в районі Шульгівки, набрали відро маслюків і третину відра білих.
У самому Орлику народу минулих вихідних було ще більше. Билися навіть за заздалегідь заброньовані човни.
«У суботу прибули на місце о 6:30, але наш човен забрали просто з-під носа. Господар щось наплутав із номерами телефонів і віддав човен іншим людям, — розповів Павло Дубинець. — Поїхали шукати по турбазах. Урешті знайшли на “Філіні”. На воду вийшли близько 10-ї години. Проплавали до 14:00. Жодної покльовки на трьох. Ні єдиного тичка. Мілко. Трава ще не лягла, акваторію знаємо погано, позабували перспективні канави за час війни. А ще з’ясувалося, що наші воблери надто глибоководні для тих місць — постійно орали дно й ловили зачепи».
За словами Павла, клювало погано майже у всіх, хоча ще тиждень тому з Орлика люди поверталися з гідними уловами. Приїжджав і наряд рибоохорони — оглянули човен на предмет заборонених снастей, перевірили наявність вимірювальних приладів (рулетки й кантеру) і поїхали собі, побажавши трофеїв.
У грибників в Орлику справи трохи кращі, але не в усіх. Дуже багато заблукалих. Територія островів величезна й доволі заросла. Часто люди не можуть знайти місце, де причалювали й мали зібратися — усі просіки здаються однаковими. І з води, і з берега. Зв’язок нестабільний. Василь Нежуйко висадив свою сім’ю на одному з островів і поїхав тролити, попередньо домовившись із дружиною та дітьми про час і місце збору. Однак у призначений час «ікс» нікого там не знайшов. Зв’язку нема. Насуваються сутінки. Що робити? Метався берегом, горлав, аж поки зірвав горло, відчайдушно помчав по допомогу на турбазу, з якої виходили на воду.
Історія, на щастя, з гарним кінцем. Сім’я чекала Василя на причалі. Їх евакуювали випадкові попутники на своєму катері, коли необачний татусь не з’явився у призначений час у точку збору. Як потім з’ясувалося, Василь просто заблукав і переплутав острови — висадив родину на одному, а приїхав забирати на зовсім інший!
Втім, хижак усе ж клює — не всі повернулися з порожніми куканами. Про гарних щук повідомляли цього тижня з Ворскли й Орілі. Треба хотіти, вміти, впиратися — ну й мати хоч трошки везіння!
Над спінінгістами, що вирушали в далекі краї за щукою, у неділю «цинічно» посміявся переселенець Володимир Цимбал. «Виїхав із дружиною та сином подихати свіжим повітрям. Буквально на годинку. Постояти на березі, помедитувати на природі. Їхати далеко не хотілося — спустилися з мосту на Кривці. Вирішили випити чаю й перекусити бутербродами. Поки дружина накривала імпровізований стіл на капоті, я дістав із багажника спінінг і вирішив символічно намочити снасть. Він у мене завжди лежить, про всяк випадок, але не користувався вже кілька років. Закинув — і одразу ж клюнула щука на 2,5 кг. Син кричав від радості на всі околиці. Закинув вдруге — щуреня на кілограм. Відпустили його. Закинув утретє — клюнуло щось дуже велике. Вудилище дугою, фрикціон виє, син із дружиною вимагають терміново витягнути чудовисько на берег, сусідні рибалки дивляться недобрим оком. Не витягнув. Зубата відкусила блешню. Запасу не мав — допили чай і задоволені поїхали смажити щуку. На все про все — дві години з дорогою. Як потім мені розповіли місцеві рибалки — у цих місцях зроду ніхто хижака не ловив. Там здебільшого стоять на карася й плітку. Але ми ж не місцеві, ми просто не знали!».
Ось такі бувають дива буквально під носом — нікуди й їхати не треба!
Микола Приходько теж вдало прогулявся вихідного дня на Зелений острів. Теж не мав на меті серйозно рибалити — так, посидіти годинку на березі. Розташувався метрах у п’ятдесяти від мосту. Закинув одну снасть. «З першого ж закиду — удар і спротив шаленої сили, думав, лящ тягнеться. А виявилося — дуже великий бичок неймовірного забарвлення. Більший за морського!» — поділився враженнями Микола. Ротан виявився не один — півтора десятка красенів спіймав за годину. Потім підійшла дрібна плітка. Цей випадок наштовхнув на думку, що непогано було б узяти шмат яловичини, гачків із довгим ців’ям і прицілитися персонально на бичка — раз уже така справа.
Усім – ні хвоста, ні луски!
Валентин Корж для КамPress
